Ярослав Киба: «Ми маємо залишити нащадкам правду про нашу Володимирщину»

DSC_0429Гість – це завжди бажана людина у редакції видання «Місто вечірнє». А якщо цей гість приходить з несподіваним і приємним подарунком, то радість від зустрічі стає вдвічі більшою. Саме таким гостем для редакційного колективу стала відома в місті людина, колишній головний інженер Володимир-Волинського консервного заводу Ярослав Киба. Він подарував головному редактору, а отже і всьому колективу свою книгу «Володимирщина: минувшина і сучасність». В особі Ярослава Григоровича ми відкрили ще й талановитого і вдумливого краєзнавця. Книга вийшла накладом 500 примірників, 458 сторінок, вона містить 1417 світлин.
Коротко разом з автором видання пройдемося його життєвими дорогами. Народився Ярослав Киба 10 серпня 1937 року в селі Говилів Теребовлянського району Тернопільської області. Після закінчення Хоростківської школи здобував вищу освіту на біологічному факультеті Чернівецького державного університету. Доля привела на Волинь, де 37 років обіймав посаду головного інженера і був заступником голови правління Володимир-Волинського консервного заводу, заступником директора, а затим очільником представництва «Олгаз» у Волинській області, кандидат економічних наук. Опублікував понад 50 наукових праць, у тому числі у співавторстві дві книжки. Співавтор двох винаходів. У Ярослава Григоровича багато нагород: орден «Знак пошани», медалі, відзнака міської ради «За заслуги перед містом Володимиром-Волинським» та знак Волинської єпархії УПЦ КП «За церковні заслуги».
Що спонукало Ярослава Григоровича написати книгу про минувшину і сьогодення нашої Володимирщини?
-Найпершим стимулом стала книга Олександра Цинкаловського «Княжий город Володимир». В ній було описано Володимир-Волинський таким, яким він був перед ІІ Світовою війною. З точністю названа кількість населення, промисли, які на той час діяли в місті, названі лікарі, вчителі, – розповідає Ярослав Киба. – Прочитавши цю книгу, я замислився над тим, що ж ми залишимо нашим нащадкам. А ми маємо залишити правду про нашу Володимирщину. Другим стимулом стала особа професора «Львівської політехніки» Бориса Миколайовича Князевського. В минулому житель Володимира, він обіймав посаду завідуючого кафедрою іноземних мов. Саме йому належить ідея створення книги-енциклопедії з історії Володимирщини. Він вирішив збирати матеріали про старовину, а мені відвів сучасність.
Підбір матеріалів тривав довго. Гортаючи книгу, не можна не звернути увагу на розділи: «Совєтські» визволителі», «Німецькі «визволителі», «Зародження опору окупантам», «Радянські визволителі». Це гірка, навіть трагічна історія, де чорною ниткою прослідковується мета всіх окупантів – знищити український народ, українську мову і в першу чергу – українську інтелігенцію. Автор не обійшов увагою криваві події польсько-українських стосунків, які були спровоковані завойовниками. А далі вже вимальовуються картини сучасності. Ярослав Григорович описує всі релігійні конфесії, які діють в місті та в селах району, навчальні та культурно-мистецькі заклади, парки і сквери, адміністративні структури, громадсько-політичні об’єднання та товариства, засоби масової інформації, підприємства, заклади торгівлі, пам’ятники і пам’ятки культури. Згадуються національні меншини, які живуть у Володимирі, відомі мешканці.
Селянин з дідів-прадідів, Ярослав Григорович акцентує увагу на сільських радах Володимир-Волинського району. Поряд з людьми, які творили історію волинської землі за часів колгоспів, постають і діячі сучасних сіл Володимирщини.
-Хочу наголосити, – продовжує пан Ярослав, – що головним героєм моєї книги є в основному простий народ, бо саме він є творцем історії рідного краю. Повинен сказати, що, працюючи над твором, я максимально дотримувався справедливості та об’єктивності. Намагався донести до читача правду про тих людей, які працювали в часи радянщини, але виконували свої обов’язки чесно і відповідально, вболівали за землю, за людей. Я особисто знав тих, хто, перебуваючи на керівних посадах, не схвалював Радянського Союзу, передбачав його крах, вважав, що колективізація зіграла б позитивну роль, якби селяни були справжніми господарями в колгоспах, а не виконували план райкомів та обкомів. За таку позицію ці люди завоювали завуальовану неприязнь партійних босів. Ось чому я ставив собі за мету донести нащадкам правду, а не фальшиву демагогію, як це робили радянські історики, які співали хвалебні оди радянській ідеології і піддавали нещадній критиці будь-яке «інакомислення», спотворювали дійсність, намагаючись знищити українську історію, культуру і мову. Сподіваюсь, що моя праця зіграє свою позитивну роль. Користуючись нагодою, висловлюю щиру вдячність Ярославу Царуку, Івану Гуляку, працівникам засобів масової інформації, матеріали яких частково використані в книзі. Сам я написав цю книгу не задля подяки, а заради щасливих нащадків, яким правдива історія допоможе збудувати нову вільну Україну.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>