«Яким має бути мах української шаблі»

original-photoА він має бути таким: раз вороги нас не хочуть розуміти, то потрібно так розкоркувати вино нашої гостини, аби вони осягнули, що наша воля і правда на вістрі нашої шаблі. Нас неволили і гнули, але ми повстали і випростались, а потім сказали, що ми є українці не знищені. Немає в світі сили, яка б могла скорити силу українського духу. Ми народ, якого “правда й віра ніким ще не була поборена. Ми народ – кремній, на якому не напишеш фальшиву історію, на якому підступне рабство не ставить своїх невільницьких карбів. Ми – народ Божої вічної правди. Хай наші вороги це знають. І у нас немає м’якості до наших ворогів. Ми не визнаємо пізніх слів каяття. Мій народ – це рух до світла, до сонця. І ми мусимо виконати, яку Всевишній поклав на наші українські рамена.
А на фальші нічого не посієш і не пожнеш. Чому ми бідні? Бо нерозумні. Нерозумні тому, що фальш не можемо назвати фальшю. Не можемо відректися від неї, як від непотрібу. На правду покладено велике табу. Правда не має сили пробитися крізь мур фальші. Потрібно знати, що є світ добра і світ зла. Потрібно вибрати світ, який є ворожим Богові. а для цього потрібно знати зло до глибини душі. Те зло потрібно вивернути і витрусити все, що туди позалазило і замаскувалося під добро. А затим поставити його на світло. А зло боїться світла і прагне сховатися у темряву. Не пускати його туди! Нейтралізувати те зло, щоб його і близько не було. А світло для нас – то життя. А якщо темрява закриє світло, то ми і підемо туди, куди вона нас спрямує. Саме ця темрява приведе людську цивілізацію до Армагедону і тепер лякають людей кінцем світу. А це ми маємо бути суддями на тому страшному суді. Тарас Шевченко пізнав Бога і відкинув тих, хто нас від імені Божого дурив. Він розумів, що ми не раби – а діти Божі. Коли ми Бога назвемо Богом, т оді все і зміниться на світі, а фальш називаємо Богом і поклоняємося їй, то й течуть по землі криваві ріки. Коло зла замкнулося, але потрібно його розірвати і вийти із царства темряви.
Леся Українка чітко нам довела своєю безсмертною “Лісовою піснею”, що ми повинні осягнути наші джерела, і ми зрозуміємо, що є живі і будемо вічно жити. А ми чомусь лякаємося, самі собі заступаємо шлях до нашої духовної криниці, щоб напитися з неї Божої правди. Звільнимо нашу землю від нахабної скверни, яка завела у глухий кут. Це є наша місія на землі, і ми, змахнувши шаблею українською, цю місію виконаємо.
Дмитро Себій, с. Верба, Володимр-Волинський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>