Яка психологія військового дезертира?

Наталія РахельУвага всього світу зараз прикована до тих подій, що відбуваються в Україні. Думаю, що світова спільнота переживає та вболіває найбільше не лише за нас, а й за себе і за те, з яким сусідом їм жити. І ми довели свою мужність та патріотизм, моральність, етичність, починаючи з Майдану. Та події, що розгортаються зараз на сході, важко оцінити однозначно. Багато брехні, агресії, супротиву, непорозуміння. І всім цим наповнена атмосфера, у якій наші військові та добровольчі загони відстоюють честь та гідність України. Ні для кого вже не секрет, що воювати доводилося майже без зброї, спеціалізованого одягу, їжі та води. Тому потрібно висловити слова вдячності за мужність та героїзм нашим хлопцям!
Декілька років тому прочитала замітку в газеті про депресивний стан у рядах миротворчого загону ООН. Психологічні дослідження показали, що причиною цього стану був факт відсутності туалетного паперу тиждень у цьому підрозділі! Тепер спробуйте зробити свої висновки про стан наших бійців. Коли про такі дрібниці, як елементарні норми гігієни взагалі мова не велася. Людський організм має свої певні резерви та можливості, які поступово вичерпуються під впливом стресових факторів. Якщо небезпечна ситуація триває досить довго, то може наступити стан психоемоційного вигорання. Зв’язки між нервовими волокнами в організмі людини можна порівняти з мережею прокладених електричних кабелів у квартирі. Всім відомо, що може відбутися при коливанні напруги в мережі. Коротке замикання – і перегорає все! Схожий процес відбувається і в людському організмі. Та різниця тільки в тому, що електрику можна відновити, а структури головного мозку і нервові зв’язки у певних випадках, на жаль, ні. Тому у військовій справі мають бути розроблені професіоналами-психологами норми перебування солдатів у зоні ведення військових дій, що враховують можливості людського організму. А також графік відпусток. Думаю, що ці норми є, та не видно їх виконання.
Начебто на війну можна списати все, навіть халатність відповідальних осіб. Зміна обстановки, перебування з рідними і близькими, регулярний сон та відпочинок навіть за 10-денний термін можуть відновити заряд сил та енергії на довготривалий період, і людина знову готова до дій. З преси відомо, що хлопці, котрих назвали дезертирами, у більшості випадків просто просили про відпустку, яку їм пообіцяли. І, напевно, стояло питання про те, чи повністю втратити розум у зоні АТО, чи, знаючи можливі наслідки, самовільно повернутись у родини. Звичайно, що кожен випадок є особливим, і з юридичної точки зору потрібно, враховуючи всі фактори, рішення виносити окремо по кожному випадку. Ми говоримо лише про психологічні мотиви, які могли бути на межі інстинкту самозбереження чи безглуздої смерті. Держава не могла не відреагувати на дезертирство у надзвичайних обставинах, тому що це могло б стати нормою. І тоді ми всі опинились би в руках ворога.
Можна тільки рекомендувати, як зберегти боєздатність наших солдатів, і дотримуватись цього на державному рівні. Колись найкращими вважались ті полководці, котрі дбали про кожного солдата і робили все, щоб зберегти їхні життя. У сучасних умовах розповідають про незлагодженість дій військового командування. Це теж може бути серйозним фактором паніки, стану безвиході серед простих рядових бійців. Віддати своє життя за великих полководців кожен солдат вважав справою честі. Тому командири мають зробити іспит своєї совісті та зрозуміти свою відповідальність не тільки перед суспільством, але і перед Богом за кожну безглузду смерть. Вони обрали цей шлях добровільно, і їхні лідерські якості або надихають на подвиги, або розчаровують. У другому випадку кожен рятується як може, тому має право на пояснення і виправдання своїх дій. Зараз хлопці доведені до такого стану, що вже не знають, чого чекати. Вони замикаються у собі, відмовляються іти на контакт. Таким чином ситуація зависає і переходить у хронічну форму. Найкраще говорити, висловлювати свою позицію. Вже гірше за це не буде, а пояснення можуть допомогти і їм, й іншим. І не нам як суспільству судити, бо ми не були у «їхній шкірі». Краще зрозуміти і підтримати. Кожен може оступитись, і наше завдання – допомогти піднятись. А найбільш цілющою є любов близьких та рідних людей. Вона дає надію, віру і сенс жити далі. Та не тільки рідні люди можуть стати такою опорою. Кожен з нас має не бути байдужим, допомогти їм молитвою, добрим словом, з роботою, матеріально – хто чим може, адже вони воюють за нашу Україну!
Підготували Наталія Рахель і Вікторія Вишинська
Запис до психолога зі Львова Наталії Рахель на індивідуальний прийом проводиться у редакції газети «Місто вечірнє». Довідки за телефоном 3-86-41, 093-816-30-80. Конфіденційність гарантуємо.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>