Як запобігти дитячому суїциду

Наталія РахельУ ЗМІ зустрічається дедалі більше інформації про спроби самогубства серед дітей. Якщо донедавна ця проблема торкалася більше підлітків, то на сьогодні вік тих, хто замислюється про смерть, значно помолодшав. Є гіпотези, що навіть у внутрішньоутробному періоді плід може давати собі шанс «не жити». Зокрема це стосується дітей з вадами серця, також це завмерла вагітність, викидні.
Тож що можемо зробити ми, батьки, для безпеки та щастя наших дітей? Як уберегти їх від добровільної смерті?
Вважаю, що основним принципом, яким слід керуватись у таких делікатних питаннях, є «Не нашкодь». Інколи ми самі робимо якісь необдумані вчинки, здіймаємо надмірний галас навколо якоїсь проблеми, забороняючи дитині ту чи іншу річ. Та ми забуваємо, що заборонений плід завжди солодший. У результаті «епідемія» дитячого суїциду набирає вражаючих масштабів, особливо тепер, коли у соцмережах з’явилися групи самовбивць – так званий «Синій кит», координатори якого уміло підштовхують дитину до прірви, з якої немає вороття. Пам’ятайте, якщо доступ до ваших соціальних сторінок та телефонів без паролю, тоді ви ніколи не можете знати, що й коли прочитає там ваша дитина. Пригадую випадок, як писала у вайбері одній жінці повідомлення, а відповіла мені з маминого телефону її восьмирічна донечка. Уявляєте, що було б, якби там були якісь висновки та рекомендації щодо неї самої? Тому дуже важливо бути уважними до своєї дитини. Якщо вона надто різко змінила поведінку чи погіршився стан її здоров’я, варто поспостерігати за нею, розпитати про тривоги і навіть звернутися до спеціаліста, бо це може бути першим тривожним сигналом, що щось не так. Здебільшого батькам більше клопоту приносять активні діти, та якраз у групі ризику може бути дуже спокійна і на перший погляд тиха дитина. На неї менше звертають уваги, вона сама грається, нікому не завдає клопоту, тобто «вигідна». Батьки радіють, та в цей час дитина може бути у депресії. І навпаки – є діти з демонстративним типом особистості, які «грають роль», їм потрібні глядачі, увага, здебільшого вони можуть казати, що життя їм байдуже, що можуть зробити що завгодно, та насправді таким чином намагаються бути особливими, неформальними лідерами. Але варто у будь-якому разі звернутися до спеціаліста, тому що самотужки визначити, де шантаж, а де реальна загроза іноді важко.
Дуже страшать батьків запитання про смерть, особливо коли їх задає дитина 4-5-річного віку. Зазвичай у цей період вони дуже допитливі, їх цікавить усе, а тим більше теми, які викликають у батьків незвичну реакцію. Може такий інтерес проявитись і зі смертю рідної людини у родині. Головне – давати відповідь, дитині на зрозумілій їй мові, спокійно, без тривоги та страхів. Можна запитати: «А як ти думаєш?» І спочатку почути відповідь. Деколи їхні розповіді вражають мудрістю та глибиною і потребують тільки підтвердження. Якщо бесіди на екзистенційні питання про життя, смерть, сенс життя, одинокість, відповідальність, любов відбуваються природно і не страшать дорослих, тоді й дитина швидко віднаходить на них відповіді.
Усе ж повернемося до тих, хто може опинитись у групі ризику:
-небажані діти;
-важконароджені, особливо з родовими травмами;
-діти, зачаті до шести місяців після аборту чи завмерлої вагітності;
-коли мама дає посил «Очі б мої тебе не бачили», «Іди геть», «Усі діти як діти, а ти, як…», «Ти мені набрид», «Не скачи», «Не бігай», «Не говори», це може бути сприйнято дітьми з чутливою нервовою системою як «Не живи»;
-до яких проявляють байдужість або ж постійну агресію;
- покинуті, навіть якщо виховуються дідусями та бабусями;
-після пережитих шокових травм: втрата близької людини, нещасне перше кохання, зрада у дружбі, моральне та фізичне насилля, ті, що бачили катастрофи, стихійні та соціальні лиха;
-негаразди у школі, конфлікти як з однолітками, так і з учителями, з дорослими;
-безконтрольний доступ до інформації у засобах масової інформації;
-ті, які піддаються впливу, вважаються відкиненими однолітками.
Немає ситуацій, які не можна виправити. Головне – вчасно відчути, що дитина у небезпеці, потребує допомоги. Навіть приділена увага, спільні розмови, ігри, турбота та ласка – загалом любов до дитини можуть стати надійним захистом у найскладніших життєвих ситуаціях. Бажаю вам та вашим дітям любити і цінувати життя.
Наталія Рахель, психолог, м. Львів

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>