Як працює відділ у справах дітей Володимир-Волинської РДА

малийОдин випадок – як красномовний факт тяганини держслужбовців, покликаних оперативно захищати права неповнолітніх.
Поки грім не гримне, мужик не перехреститься. Це старе як світ прислів’я, на жаль, не втрачає своєї актуальності. У нас зазвичай починають бити на сполох і шукати винних тоді, коли станеться щось лихе і непоправне. А поки не сталося, дехто намагається видати чорне за біле, аби тільки не заморочуватися зайвою роботою…
У № 17 нашої газети від 28 квітня 2016р. був опублікований матеріал «Під загрозою здоров’я і навіть життя маленького хлопчика. А рідним батькам байдужа доля сина…», де йшлося про хворого Іванка із с. Федорівка, який потребує обстеження, лікування, нормальних умов проживання, відповідного до віку і стану здоров’я збалансованого харчування та належного догляду, але нічого з переліченого не має. Причина такого ставлення до дитини винесена у заголовок статті: рідним батькам байдужа доля сина. (Ім’я малюка і всіх членів сім’ї змінюємо з етичних міркувань.)
Але малюк, якому зараз 1 рік і 5 місяців, за Конституцією, має право на захист, на забезпечення своїх прав на здоров’я і повноцінне життя. А якщо подбати про нього у родині нікому, точніше – ніхто не хоче, то це зобов’язана робити служба у справах дітей, у даному випадку – Володимир-Волинської РДА. Нагадаємо, на момент виходу статті хлопчик переніс 4 страшні напади із судомами, схожими на епілепсію.
Приводом для повернення до даної теми стали факти з роботи тієї самої служби, що зобов’язана вживати невідкладних заходів і якій платять за це гроші платників податків. А як вона їх відпрацьовує – це інше питання. З моменту публікації статті минуло майже три місяці, а Іванко Борисюк досі не стоїть на обліку. Більше того, про нього б забули взагалі, якби ваша покірна слуга, будучи членом громадської ради при РДА, після проведення журналістського розслідування не винесла питання роботи відділу у справах дітей на обговорення дорадчого органу. Підстава була вагома – скарги медиків, що службовці не реагують на їхні звернення (щодо Іванка Борисюка їх було два), не ставлять дитину на облік. А така бездіяльність може стати фатальною для дитини.
На засідання громадської ради 30 червня був запрошений начальник відділу у справах дітей Олександр Смоляр. Після його бадьорої доповіді про колосальну роботу, яку проводить служба, та наведення прикладів з позитивними результатами ні в кого з членів ради язик не повернувся сказати, що службовці нічого не роблять. Але варто було копнути глибше, як виникли сумніви.
Питання до Олександра Анатолійовича стосувалося Іванка Борисюка. Посадовець відповів, що комісія двічі проводила обстеження умов, в яких живе малюк, і нічого страшного не побачила (хоча численні свідки стверджували, що в хаті повна антисанітарія). Батько хлопчика Василь сказав, що влаштувався на роботу водієм маршрутки. А ще комісії показали довідку про проходження обстеження Іванка у Луцьку, в якій йдеться, що дитина здорова, а діагноз, поставлений лікарями Володимир-Волинського ТМО, не підтвердився. Словом, все чудово і прекрасно, отже, немає ніяких підстав ставити дитину на облік. А ви, журналісти, мовляв, робите з мухи слона, роздуваючи сенсації на порожньому місці.
Я дозволила собі не погодитися з твердженням пана Смоляра, адже було незрозуміло, про який взагалі діагноз він говорив і як у здорової дитини впродовж півроку могло статися 4 напади, кожен з яких міг бути останнім. Наші педіатри поставили лише попередній діагноз і настійливо наполягали на проведенні енцефалограми на спеціальному обладнанні у Луцьку, щоб встановити точну причину хвороби і призначити відповідне лікування. Тому й виникли сумніви і тривога за стан малюка, які прямо й були висловлені посадовцю.
-Якщо сумніваєтеся, давайте проведемо ще одне, спільне обстеження житлових умов Борисюків за участі представників громадської ради, щоб розсіяти всі підозри та переконатися, що з дитиною все гаразд, – виправдовувався Олександр Анатолійович.
Звісно, ми погодилися на його пропозицію, і, як домовлялися, 13 липня вирушили в село.

Нові подробиці з життя малюка

На подвір’ї нас зустрів дядько Іванка Віктор (молодший брат батька дитини), що разом з ними проживає у половині батьківського будинку. Він сказав, що у хлопчика стоматит і батьки (Сніжана та Василь) повезли дитину в лікарню. Їхня кімната зачинена – словом, не пустив нас до хати. Відмовив навіть у проханні зайти в коридор, щоб переконатися, що вдома справді нікого немає. Повертаючись назад, ми розговорилися з Антоном (старшим братом Віктора і Василя) та його дружиною Марією, які мешкають в окремій частині цієї ж хати. Була й сусідка, що зайшла на хвильку. Як з’ясувалося, ніхто з них не бачив, щоб сімейство, яке нас цікавить, виходило з дому. А Марія, яка не раз рятувала Іванка під час нападів, взагалі не чула, що в дитини стоматит.
-Вони вдома і просто не хочуть вас пускати, щоб не показувати той бруд і розгардіяш, в якому живуть, – почули просте пояснення.
Також від співрозмовників ми дізналися, що ніякого обстеження Іванка в Луцьку не було, а та довідка, яку батьки дитини показували комісії – «липа» невідомого походження, яку, можливо, вони самі «намалювали» на якомусь бланку, адже там навіть немає печатки лікаря. А тим часом хвороба дитини прогресує. Тиждень тому стався черговий напад. Викликали швидку і три дні Сніжана з сином лежали в лікарні.
-Те бідне дитя було аж синє, але бореться за життя і якось тримається на цьому світі. А батьки нічого не роблять. Як жили в «гадючнику», так і живуть. Чим годують дитину – невідомо, бо Сніжана нічого не готує, а як зварить якусь бурду, то її їсти неможливо. На вулиці чудова погода, а вони майже цілими днями сидять в хаті. Якийсь час після візитів комісії і статті в газеті були позитивні зрушення: дитину, принаймні, часто виводили на повітря, вдаючи, що стали про неї дбати. Але скоро показуха набридла, і все знову повернулося на круги своя. Висновок напрошується один: треба ставити малого на облік і тримати на постійному контролі, – висловили одностайну думку родичі.
Дізнавшись про такі невтішні новини, пан Смоляр зателефонував Василю, батькові хлопчика. Той сказав, що вони зможуть нас прийняти наступного дня і пообіцяв, що будуть вдома.

Що примусило чиновника змінити думку

14 липня знову вирушаємо у Федорівку. Комісія складалася із 4-х членів громадської ради, також їздив Олександр Смоляр та начальник центру соціальних служб для сім’ї і молоді Альона Пальонка.
Звісно, ми не побачили традиційного укладу життя Борисюків, бо цього разу нас чекали. У хаті поприбирали, ніде не валялося нічого зайвого.
Сім’я із 4-х осіб (з ними також проживає дочка Сніжани від першого шлюбу Оля) тулиться у маленькій кімнаті, площею не більше 10-ти квадратних метрів. Двоярусне ліжко для дітей, диван, шафа для одягу і комп’ютер впритул займають майже все місце. На стіні висить обігрівач з підпаленим до чорноти краєм і небезпечно пошкодженою ізоляцією. На підвіконні розмістилися м’які іграшки. Але як не старалися господарі, їм все одно не вдалося приховати бруду, в якому звикли жити. Ліжка без постільної білизни були вкриті брудними ковдрами, засалена оббивка дивану, килимок на підлозі весь у плямах. У кімнаті важке повітря, сирість і стійкий запах плісняви. З вікна зняли целофан, який беззмінно прикривав шпарини декілька років, приміщення стали провітрювати, але ефекту не відчувається.
Борисюки, які під час журналістського розслідування не хотіли йти на контакт та виявляли агресію, раптом стали привітними та відповідали на численні запитання.
Зокрема, вони стверджували, що обстежували Іванка в обласній дитячій лікарні у психіатра за направленням ТМО, правда, не могли пригадати прізвища лікаря. Довідку із позитивним висновком медика віддали у ФАП, тож ми її не бачили, бо фельдшер у відпустці. На запитання, якщо були у Луцьку, то чому одразу не зробили енцефалограму (головне, що вимагалося), Сніжана відповіла: «Психіатр сказав, що дитина здорова і нічого робити не треба».
Також жінка повідала, що тиждень тому у малого був напад. Добу вони перебували у реанімації (!), потім їх перевели у дитяче відділення і за три дні виписали. Лікування проводили за рахунок ТМО. Педіатр Наталія Шилова знову дала направлення на енцефалограму. Сніжана та Василь пообіцяли, що невідкладно повезуть дитину на обстеження і будуть лікувати. Що ж, поживемо – побачимо.
Ще ми дізналися, що хворіла і сама Сніжана, і донечка, що й не дивно, зважаючи на умови проживання. До речі, дівчинка цього року йде в перший клас. Де ж вчитиме дитина уроки? Мама сказала, що Віктор збирається на заробітки і уступить їм свою кімнату.
Жалілася Сніжана на гостру нестачу грошей. У Іванка зовсім немає памперсів, Олю треба збирати в школу… 800 гривень допомоги на дитину не вистачає ні на що. А тато водієм маршрутки вже не працює, бо платили надто мало. З їхніх слів, влаштувався до підприємця на фуру і є надія, що почне нормально заробляти.
Лікарі рекомендували Іванкові повноцінне харчування, збагачене залізом і вітамінами. Тож чим годують дитину? Сніжана запевнила, що малюк їсть овочі, фрукти, м’ясо, каші, тобто все, що необхідно.
А на завершення свого візиту ми вирішили подивитись, де готують їжу дітям. Коли зайшли на кухню, у нас був шок. Мабуть, найчистіше місце у приміщенні – підлога, бо її помили перед нашим приїздом. Описувати той «порядок» не буду – надто гидко. Скажу лише, що холодильника немає, замість нього – старий морозильник. Зазирнувши всередину, аби подивитись, які продукти там зберігаються, ми були шоковані. У майже порожній ємності, яку не розморожували і не мили, мабуть, з часу покупки, лежала одна сарделька і пакетик з чимось, схожим на кості. На столі в кухні стояла тарілка із залишками якоїсь страви. І все. Більше ніяких харчів ми не помітили.
Після всього побаченого і почутого Олександр Смоляр таки визнав, що сім’ю треба ставити на облік і у відділі у справах дітей, і в центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, щоб постійно контролювати. У свою чергу громадська рада теж слідкуватиме за розвитком подій і в разі відсутності змін на краще рекомендуватиме соціальним службам застосовувати всі законні методи впливу, аж до розв’язання проблем з допомогою поліції та у судовому порядку.

* * *

P.S. Як з’ясувалося пізніше, за результатами перших двох обстежень житлових умов Борисюків службовцями відділу у справах дітей навіть не складалися акти.
-А навіщо було їх складати? Сім’я ж на обліку не стоїть, – так це пояснив Олександр Смоляр.
Міла Сергєєва, с. Федорівка, Володимир-Волинський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>