Як одинока жінка в Бобичах бореться за свою власність, або чи потрібні в селі депутати

Фото 2Між добрими людьми?

Чим частіше доводиться стикатися із сільським життям, тим більше переконуюся, що люди стали байдужими до влади, а влада – до людей. Точніше, влада до людей не зовсім збайдужіла. Люди потрібні, аби їх ображати та принижувати. Конфлікт, який виник у селі Бобичі, є підтвердження цього факту. Одинока жінка, доведена до відчаю, вступила у відкритий двобій з тими, хто мав би створити для неї належні умови для спокійної старості. Із 70-літньої жінки вирішили познущатися молоді сильні чоловіки, які за законами моралі мали б подбати про неї.
Надія Андріївна Койдан народилася в селі Бобичі у 1947 році в селянській родині. Дівчинка зростала талановитою, мала хист до малювання, а тому вирішила присвятити себе мистецтву і вступила до Сумського художнього училища. Далі її життя пов’язане з мальовничим містом Чернігів. Тут Надія Андріївна працювала у художній майстерні. Та коли постаріла ненька, єдина донька в 1996 році приїхала її доглядати. Поховавши матінку, залишилася в рідному селі. Правда, з цієї причини розпалося сімейне життя, але любов до рідного краю, до батьківської землі виявилася сильнішою. Почала обробляти городи, завела корівок, птицю. Згодом успадкувала і батьківський пай. Недалеко від оселі, над яром з джерелами, що носить назву Безодня, отримала наділ землі для сінокосу. І тут почалися проблеми, які тягнуться ще 2008 року. Земельні ділянки, які належать Надії Койдан, не дають спокою місцевим господарям. Один із них – Валерій Шпур, до речі, депутат районної ради, перешкоджає жінці користуватися сінокосом і викосив значну частину сіножаті. Безслідно зникають межові знаки, і жінці доводиться витрачати солідну суму на їх поновлення. А це вже говорить про те, що відбувається маніпулювання земельним наділом. Натомість посеред лугу, за словами пані Надії, з’явився дерев’яний стовпець, про призначення якого можна лише здогадуватися. Неправомірним діям з боку Григорія Абрамчука та Валерія Рабчуна піддаються і земельні паї сільськогосподарського призначення, які належать Надії Койдан. Жінка стверджує, що їй погрожували фізичною розправою, навіть наносили тілесні ушкодження. Пані Надія двічі зверталася до суду. Першого разу вона вибачила свого кривдника, але наступного самовпевненому сусіду довелося заплатити солідну суму штрафу. Але ситуація від цього не змінилися. Як вважає пані Койдан, правоохоронні органи особливої оперативності не проявляють. Різноманітні комісії Березовичівської сільської ради, що розглядають конфліктну ситуацію, закликають сторони до компромісного рішення, але рішучого кроку не робить ніхто, в тому числі й інстанції, які стоять вище, а саме районна та обласна держадміністрації, куди зверталася Надія Койдан. У Надії Андріївни закралася думка, що на території сільської ради діє своєрідний мафіозний клан, де рука руку миє. Принижена і доведена до відчаю жінка звернулася до редакції нашого видання і написала заяву про проведення журналістського розслідування.

Фото 3Мандрівка до Бобичів була «захопливою»

Дізнавшись про те, що Надія Койдан написала заяву у «Місто вечірнє», сільський голова Юрій Ковальчук насамперед охарактеризував позивачку як скандальну жінку, а затим запросив кореспондента на засідання постійної комісії з питань благоустрою, екології, раціонального використання земель та природних ресурсів. Засідання відбулося 20 липня. Були запрошені Надія Койдан та один з її опонентів Григорій Абрамчук. Відразу зазначу, що засідання швидше нагадувало черговий обмін взаємними образами між опонентами. Згоди вдалося досягти лише в тому, що Надія Койдан має виробити державний акт на володіння земельною ділянкою, яка належала її батькам. Цього акта у пані Койдан немає. Є лише акт на отримання паїв. Однак питання щодо сінокосу ніхто не торкався, і тоді пані Надія озвучила вимогу, що кореспондент має на власні очі пересвідчитися, скільки ділянки у неї відібрано. Сільський голова відразу відмежувався фразою: «Ви запрошуєте кореспондента – ви й шукайте транспорт. Я не зобов’язаний». Не погодився Юрій Іванович відпустити з нами і землеміра.
Що ж, галантність і вихованість березовичівських джентльменів говорить сама за себе, адже цілу годину Надія Койдан і кореспондент стояли на центральній вулиці села. Надія Андріївна дзвонила до знайомих, у яких є транспорт, але всі посилалися на різноманітні причини. Мимо нас з байдужим виглядом на власному авто проїхав депутат сільської ради Ігор Калиш, який мешкає в Бобичах. Та все ж Бог, напевно, був на боці скривдженої жінки. Несподівано із села виїхав легковий автомобіль. Водій, молодий чоловік на ім’я Павло, прямував до Локачів, але на прохання Надії Андріївни погодився завезти жінок на сінокіс.
Дорога до Бобичів була вистелена ще в часи знаменитого колгоспу-мільйонера «Комсомолець». Відтоді ніхто за її ремонт не брався. Та оскільки їхати по дорозі було ще терпимо, то шлях до Бобичів можна було вважати «квіточками», бо «ягідки» були попереду. Минувши декілька сільських вулиць, автомобіль став підійматися по крутому схилу, де красувалася сучасна оселя вищезгаданого депутата з окремим під’їздом. Поряд – забута Богом і людьми сільська дорога з величезними ровами, залишеними не одним потоком весняних вод. І мови не могло бути про те, що тут проїде автомобіль. Надія Андріївна запропонувала об’їзний шлях польовими дорогами. Таким чином історія і географія у нашій уяві сплелися в одне, бо із села 18 століття ми потрапили майже до африканських саван. Під колесами авто шурхотіли високі трави, у яких вільно міг заховатися екзотичний хижак. Наш шляхетний водій помітно нервував. Він не тільки ризикував пошкодити авто, а за цей час міг би доїхати додому, де на нього чекали. Нарешті сінокіс. Поряд із зарослою бур’янами ділянкою, що належить Надії Койдан, гарно підросла отава на викошеній території, зайнятій Валерієм Шпуром…

Чому в депутати йдуть лише заможні люди?

Справою Надії Койдан зацікавився відомий володимир-волинський правозахисник Григорій Гороть. За його порадою жінка написала заяву у прокуратуру. Але є речі, які підвладні суду лише людської совісті. Чи знають сільські депутати свої обов’язки? Чи звітують вони перед виборцями за виконання власних обіцянок? Чи, можливо, їм депутатські посвідчення потрібні лише для того, аби безконтрольно чинити у селах свавілля по відношенню до тих, кому вони покликані допомагати? Чи не для того депутатського місця так добиваються заможні люди? А прості люди хіба не в змозі вирішити свої проблеми? І це питання не лише Бобичів. Журналістам не раз доводиться чути про певні моральні та адміністративні порушення, які дозволяють собі сільські депутати. Чому вони це роблять? Відповідь, можливо, ми отримаємо з наступних публікацій, бо ж у цій історії крапку ставити ще рано… Далі – слово за правоохоронними органами.
Антоніна Булавіна, с. Бобичі, Володимир-Волинський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>