Як лебідь з лебідкою – 50 років у парі!

До золотого весілляВасиль Васильович і Людмила Андріївна Лебеді на свято Михайла пів століття тому поєднали свої долі. Молоді, красиві та щасливі, вони створили сім’ю і з того дня разом дбали, аби оселя повнилася добром та злагодою, на столі були хліб і сіль, а між дітьми панували взаєморозуміння та повага.
Впродовж багатьох років вони ділять навпіл усі радощі та біди, допомагають та підтримують один одного. Коли вперше зустрілися, уже й не пригадають. Здається – все життя знаються. Обоє народилися та зростали у мальовничому селі Ладинь Любомльського району. Разом ходили у школу, що в сусідніх Ставках (щоправда, у різні класи, адже Людмила Андріївна на два роки старша). Вечорами разом із іншими односельцями збиралися «на танці» у клубі. Вже тоді один до одного приглядалися. Через деякий час почали зустрічатися, а згодом одружилися. Весілля гуляли два дні: один день у нареченої, другий – у нареченого з дотриманням усіх українських традицій.
Оселилося молоде подружжя з батьками нареченої, а через чотири роки звели неподалік власний дім. Біля будинку висадили великий сад, щоб діти влітку ласували соковитими солодкими плодами.
«Лебедята» – так лагідно називали односельці п’ятьох малих непосид, які шнурочком один за одним бігали вулицями рідного села, а трохи підрісши, разом з батьками трудилися по господарству та працювали на городі. Василь Васильович і Людмила Андріївна вчили своїх дітей бути справедливими, допомагати та підтримувати один одного, не цуратися ніякої праці. Діти разом із батьками працювали на колгоспному полі. У ті часи вони брали певну ділянку буряків чи льону і обробляли ці культури.
Голова сім’ї впродовж життя працював водієм, бригадиром на тракторній бригаді, головним інженером, заступником голови колгоспу, землевпорядником у сільській раді. Мама ж піклувалася про дітей, а коли вони підросли, стала працювати заправницею і завскладом у місцевому колгоспі. Вони звикли щоденно трудитися і не уявляють свого життя без праці на землі, тому й зараз, попри поважний вік, продовжують тримати невеличку господарку.
Влітку та восени Лебеді люблять збирати дари лісу. Василь Васильович – знаний грибник, а Людмила Андріївна залюбки збирає чорниці.
Не встигли й зогледітися Лебеді, як підросли їхні діти, створили свої сім’ї й полинули у самостійне життя. Доньки Валентина та Лариса оселилися у Володимирі-Волинському, а сини Петро, Микола та Володимир створили сім’ї й залишилися у рідному селі.
Любов та ласку Василь Васильович та Людмила Андріївна подарували дев’ятьом онукам, діждалися й правнучка.
У 50-у річницю весілля за великим столом зібралася дружня родина, яка вітала «молодят» та бажала здоров’я, Божої ласки, довголіття та прожити у парі ще багато-багато років.
Валентина Тиненська, м.Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>