«Я їх не знаю, а вони – мене. Я всім дуже вдячна за допомогу!»

30653370_1667205430022242_3901217136822976512_nЛілію Будницьку у Володимирі-Волинському знають як жінку, яка стикнулася з діагнозом «онкологія» та після довгих місяців лікування подолала недугу. Як вдалося володимирчанці виграти боротьбу з онкологією, хто допоміг? Саме це є темою нашої розмови з пані Лілією.
Ще в січні 2017-го року Лілії озвучили діагноз «середостіння лімфома Ходжкіна». Як пояснила жінка, лікарі її одразу почали втішати, що це є легка форма онкології, яка успішно лікується, однак потрібні кошти.
Зараз, пройшовши шлях лікування, жінка розповідає, що найважче було знайти необхідні кошти для хіміотерапій та ПЕТ-КТ. «Найскладніше, це все-таки кошти, бо все інше можна зробити, маючи мету жити», – наголошує жінка.
Ліля з посмішкою розповідає, що зараз почувається добре. А після того як лікарі підтвердили, що хвороби немає, жінка хоче жити так, як до цього складного періоду, де був постійний пошук коштів на лікування, іноді депресії, сльози.
«Бували серйозні депресії… Іноді бувало, що ввечері сидиш і дивишся кудись, та не знаєш куди… тоді рідні питали, де я знаходжуся… Хоча й відповідала, що тут, але не вірили. Дуже складно справлятися з такими депресіями. Вони, мабуть, у всіх тяжкохворих є», – каже жінка.
Лілі було для кого боротися – для синочка Владислава. Нагадаємо, що вона сама виховує сина, який хворий на целіакію (коли організм не переносить глютену). Він не може їсти ті самі продукти, що всі, а їх потрібно закуповувати за кордоном, бо в Україні таких немає.
Кошти довелося збирати скрізь: благодійні фонди, підприємці міста, міська-районна рада та зрештою звернутися до журналістів, щоб розповсюдили інформацію про необхідну допомогу. Вже після одужання Лілія дякує всім, хто надсилав кошти для лікування: «Поки не стикнулася з такою бідою, то не думала, що людині в такій ситуації може допомогти 20, 50 чи 100 гривень. А виявляється, що така сума справді дуже допомагає. Дуже вдячна тим, хто допомагав. Нехай Вас береже Бог».
Лілія додає, що коли почали приходити sms-повідомлення про зарахування на карту, то відчувала шалену радість і підтримку. Та жінка й не сподівалася, що стільки людей відгукнеться. «Я їх не знаю, а вони – мене… Я всім дуже вдячна за допомогу!»
Зараз жінка охоче погоджується на спілкування з журналістами та на своєму прикладі прагне показати, що за здоров’я та життя потрібно боротися. Для себе Ліля зробила висновок: коли бачить повідомлення про збір допомоги для тяжкохворих, намагається будь-яку посильну суму переслати, адже на своєму досвіді знає, що означає кожне повідомлення про зарахування коштів.
«У першу чергу тільки лікуватися! Нічого не думати, що там не допоможе, а лише лікуватися. Я розповім таку ситуацію. Звернулася одна з мам дітей, які навчаються з Владиком. Вона розповіла, що її мама вже раз перемогла онкологію, але зараз трапився рецидив і жінка відмовилася лікуватися, просить лише, щоб залишили її в спокої. Так не можна, потрібно боротися. Це в нас так звикли, що онкологія невиліковна, а вона лікується! Я можу порадити Інститут онкології в Києві. Я зараз спілкуюся з дівчиною, з якою разом проходили хіміотерапії (у мене друга стадія, а у неї четверта була), і вона теж одужала. Я б казала, щоб не зверталися лише в 9-ту онкологічну лікарню… про неї багато поганого говорять. Але однозначно лікуватися потрібно!» – завершила розмову Ліля.
Наталія Ткачук, м. Володимир-Волинський
Матеріал підготовлений за ініціативи благодійного фонду Олександра Шевченка та українського журналістського фонду.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>