«Я двадцять вісім років чекав, щоб одружитися з тією дівчиною, без якої не уявляю свого життя»

IMG_1969Запевняє водій-далекобійник, любитель спортивної мототехніки Тарас Корнійчук.
Кажуть, Господь парує людей ще від народження. Так це чи ні, не знає достеменно ніхто, але те, що Катя і Тарас Корнійчуки – щаслива та закохана молода пара, видно неозброєним оком. Обоє вони – уродженці Нововолинська. Закінчивши третю школу, дівчина вступила до Луцького медичного коледжу, після якого отримала направлення у ФАП села Миловань Любомльського району, де була єдиним медиком на 300 жителів. Через два роки, вирішивши здобути вищу освіту, вона стала студенткою-заочницею біологічного факультету Східноєвропейського університету, поєднуючи роботу з навчанням. Відпрацювавши у Миловані три роки, Катя повернулася в рідне місто і влаштувалася на роботу фельдшером екстреної медичної допомоги у Володимирі-Волинському, де трудиться вже п’ять років. Тарас після закінчення Нововолинського електромеханічного технікуму став далекобійником. Познайомилися молоді люди у травні минулого року через соцмережу, де кілька місяців просто обмінювалися повідомленнями. Їхнє перше побачення відбулося на… кладовищі.
-Коли Тарас зателефонував мені і попросив про зустріч, я якраз збиралася на цвинтар – упорядкувати могилки дідуся та бабусі. Почувши, куди я йду, він захотів мене підвезти. Приїхав з величезним букетом, який вручив мені на кладовищі, сказав, що я йому дуже подобаюся, і запропонував зустрічатися, – розповідає Катя. – Ми часто бували разом на різноманітних вечірках, ходили на каву, але він був для мене просто другом, із яким можна чимсь поділитися чи порадитися. Я йому про це казала, хоча він і не погоджувався, відповідав, що колись все одно доб’ється від мене взаємності. При зустрічах юнак щоразу дарував мені квіти, інколи викидаючи їх у вікно, бо я не хотіла брати, підвозив на роботу і з роботи. Друзі неодноразово радили придивитися до цього хлопця і подумати про серйозніші стосунки, але я віднікувалася. Так тривало майже півроку, аж до 31-го грудня. Того дня мені випало чергування, і Тарас запропонував зустрічати Новий рік у його сестри. Я спочатку не погоджувалася, оскільки ми не були знайомі, але йому вдалося мене вмовити. В кінці зміни він забрав мене з роботи і вручив гарну коробочку. «А це що за кіндерсюрприз?» – запитала я зі сміхом. «Мій подарунок найкращій дівчині, з якою я хотів би бути поряд усе життя», – почула у відповідь. «Тоді вручиш мені його під ялинкою». Звичайно, я здогадувалася, що в тій коробці, і просто заховала її в сумку. Лише в кінці свята пішла в іншу кімнату й відкрила. Тарас зайшов туди вслід за мною, став на одне коліно і запропонував стати його дружиною. Я пообіцяла подумати. Думала аж три місяці, хоча й після свята три дні то одягала каблучку на палець, то знімала, а потім сказала мамі, що друг зробив мені пропозицію. На 8 Березня ми з Тарасом поїхали до Львова, а коли поверталися додому, він запитав: «Ну, і скільки ще мені чекати, поки ти скажеш, що вийдеш за мене заміж?» Тоді я й сказала: «Так». Зрадівши, він одразу ж призначив дату одруження, повідомивши, що в нього все для цього готове. На моє здивування лише посміхнувся і сказав: був переконаний, що я таки вийду за нього. Весілля ми відгуляли 29-го липня у ресторані «Старий замок» в Іваничах, вінчалися в Низкиницькому Свято-Успенському монастирі. Чим він все-таки підкорив моє серце?- перепитує Катерина. – Мабуть, своїм покладистим характером і надійністю. На нього можна розраховувати в будь-яких ситуаціях, він ніколи не підведе. Ще до одруження ми вирішили, що житимемо окремо від батьків, тому відразу ж винайняли квартиру. Чоловік виконує абсолютно всі мої забаганки, ніколи ні в чому не відмовляє. На будь-яке моє прохання в нього лише одна відповідь: «Тобі подобається – бери. Я готовий віддати тобі навіть власну душу, щоб ти була щаслива». Як для чоловіка, він аж надто добрий. Наше сімейне життя складається так, що ми дуже рідко буваємо вдома удвох. Я працюю по змінах, а Тарас часто у рейсі. Самій у порожній квартирі нудно, тож одного дня, зателефонувавши чоловікові, я сказала, що хочу собаку. Тарас відразу ж погодився. «Та ти ж його ще не бачив», – кажу. «Головне, щоб ти буда задоволена», – почула у відповідь. Правда, вже через три дні я пожалкувала про свою забаганку. За собакою, як за маленькою дитиною, треба доглядати: вставати, коли хочеться ще поспати, годувати, вигулювати, прибирати за ним. І звичайно ж, своє невдоволення я вилила на чоловіка. Він на це лише розсміявся: «От тобі й маєш. Сама захотіла собаку, а мене зробила винним». Двічі я їздила з ним у рейси, бачила, як важко дається йому кожна зароблена копійка. Це і недоспані ночі, і постійна напруга, і відповідальність за вчасну доставку вантажу. Так само він не раз бував у мене на роботі. Потім зауважив: «Ти кажеш, що в мене важка робота, та у тебе ж утричі важча». Коли я захворіла, чоловік і уколи мені робив, хоч у нього тремтіли руки, піклувався, щоб не була голодна, готував їжу. Найкраще в нього виходять гарячі бутерброди і смажена картопля. Всю домашню роботу ми виконуємо разом.
-Чим мене причарувала Катя, що я так довго добивався від неї взаємності? Важко сказати, але я точно знаю, що вона саме та жінка, з якою я ладен, як кажуть, прожити в горі і в радості довге життя і померти в один день. Недаремно ж я чекав 28 років, поки зустріну таку дівчину, яка стане для мене цілим світом. І єдине моє бажання – подарувати їй власний будинок десь за містом, щоб у ньому моїй коханій дружиноньці було затишно й комфортно виховувати наших майбутніх діточок. Іншого щастя для себе я не бажаю, – ділиться своєю мрією Тарас.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>