«Я безмежно вдячна своєму коханому чоловікові за те, що він дає мені можливість бути слабкою жінкою»

24205112_1360517410742624_1377136880_nКаже Наталія Ільчук, яка, незважаючи на постійні розлуки зі своїм коханим, почувається найщасливішою дружиною і мамою.
Досягнувши певного віку, кожна дівчина стає Ассоль і мріє зустріти свого принца Грея, якщо не на яхті з пурпуровими вітрилами, то вірного і закоханого в неї рицаря-захисника, який зуміє вберегти її від життєвих незгод і тривог. Мріяла про такого рицаря, який став би для неї не лише вірним і люблячим коханим чоловіком, а й справжнім другом і опорою, за якою кожна жінка почувається, як за кам’яною стіною, і юна Наталія Кінах. Народилася дівчина в селі Верхнів Іваничівського району в сім’ї вчительки та робітника. Крім неї, у батьків є ще менша донька Ірина. Оскілки тато й мама працювали, а бабуся Надія мала безліч домашніх клопотів, то вихованням дівчат більше займався дідусь Леонід – постійний учасник усіх сільських розваг молоді, який добре розуміється на давніх українських звичаях і традиціях, знає безліч народних пісень, колядок, щедрівок і з молодих літ співає в церковному хорі. Навчив він цього і своїх улюблених онучок, які ще школярками стали активними хористками сільського храму.
Успішно закінчивши Бужанківську загальноосвітню школу, Наталія, підтримуючи родинну династію й наслідуючи маму та тітку Лілію, обрала професію педагога, вступивши до Володимир-Волинського педколеджу ім.А.Кримського. Навчаючись на першому курсі, дівчина на одній із студентських вечірок у вересні 2005-го року познайомилася зі студентом-третьокурсником цього ж навчального закладу, уродженцем села Заставне Іваничівського району Вадимом Ільчуком. Молоді люди швидко знайшли спільні теми для спілкування, в обох були схожі погляди на життя, тож їм уже з першої зустрічі було про що поговорити, цікаво й комфортно разом.
-Спочатку ми просто дружили, спілкувалися, ділилися радощами і турботами, а 14-го лютого, в День закоханих, Вадим, вручивши мені подарунок, запропонував зустрічатися. Відтоді наші стосунки стали серйознішими, – розповідає Наталія. – Через якийсь час обоє зрозуміли, що ми – пара, Бог створив нас одне для одного, але побратися змогли тільки через сім років. Спочатку, закінчивши коледж, я стала студенткою факультету іноземних мов (німецька, англійська, польська) Львівського національного університету ім.Івана Франка. Будучи на другому курсі, завдяки програмі обміну студентами, півроку стажувалася за кордоном – у Швейцарії, спочатку в Цюриху, потім проходила навчання у школі туризму міста Кур, а згодом – у Давосі. З Вадимом весь цей час ми могли спілкуватися лише по телефону або ж через соцмережу. Він навчався тоді в Інституті фізкультури і здоров’я при Дрогобицькому педагогічному університеті. Тож майже все наше подружнє життя зіткане із зустрічей і розлук. Якщо скласти всі роки нашого шлюбу, то за п’ять років ми прожили разом рік. Але це лише зміцнює наше кохання, а кожна зустріч перетворюється на свято, – посміхається Наталія. – Одружилися ми 6-го травня 2012-го року, якраз на мій день народження. Весілля було велике – з розмахом, оскільки справляли його вдома, в найпопулярнішому для всього села місці – школі. Вінчалися у сільському храмі Івана Богослова. Восени я знову поїхала на навчання до Львова, а коли закінчила університет, недовго насолоджувалася сімейним щастям. У квітні 2014-го року Вадима мобілізували в армію і після двомісячної підготовки на полігоні під Рівним відправили на Донбас. Воював він у Луганській області, служив у розвідці, був у Луганську, визволяв Сєвєродонецьк, Лисичанськ та інші населені пункти. Для мене це були найжахливіші дні. На той час я була вже вагітна й потребувала як моральної, так і фізичної підтримки. А замість того щодня чекала звістки від коханого. Дуже хвилювалася і переживала, чи живий, чи не поранений. Додому тоді він зміг приїхати на кілька днів у відпустку лише 28 липня, на свій день народження, а потім, коли народився наш син Ромчик. Не передати словами моїх відчуттів, коли через багато місяців розлуки і щоденних тривог я побачила його, схудлого, обвітреного, але такого рідного, на порозі нашого дому цілим і неушкодженим. «Усе, відвоювався», – із цими словами він обійняв мене, і ми довго стояли мовчки, відчуваючи стукіт наших сердець. Отримавши диплом, я після декретної відпустки стала співпрацювати з кількома німецькомовними фірмами в Європі. Працюю з ними й досі, але вдома, здебільшого займаюся перекладами. Одночасно виховую наше найбільше щастя – синочка, якому ще немає трьох років, відводжу його в дитсадок. Вадим часто їздить на заробітки в Польщу, тому ми знову місяцями не бачимо одне одного. Нинішнього року я стала навчати дітей англійської мови у місцевій сільській початковій школі. Хто в нашій сім’ї головний? Звичайно ж, Вадим. Я навіть думки такої не допускаю, що може бути інакше. У нас ніколи не було поділу на «твою» чи «мою» роботу, як це часто буває в інших сім’ях. Вадим за потреби може замінити мене на кухні, випрати білизну, прибрати в хаті чи поняньчитися із сином. У нього просто золоті руки, які вміють виконувати будь-яку роботу. Якщо говорити про кухню, то приготувати так фірмову страву Вадима – запечену курку і різноманітні салати – не вміє ніхто. Я не куштувала нічого смачнішого. Добре виходить у нього і запечена телятина, вміє чоловік готувати борщ, вареники та інші страви. Я вдячна долі за те, що подарувала мені такого судженого, який дозволяє почуватися слабкою жінкою. А ще я безмежно вдячна своїй свекрусі, що виховала його справжнім чоловіком – надійною опорою для мене і сина. І я дуже щаслива жінка, бо маю улюблену роботу, чудову сім’ю, ще живі й здорові наші батьки. Звичайно, хотілося б більше часу проводити з чоловіком, разом поїхати у подорож, побачити трохи більше світу. Та найбільша моя мрія, щоб в Україні нарешті закінчилася війна, щоб швидше настав мир, аби матері та дружини перестали отримувати похоронки, щоб нікому з чоловіків не довелося йти туди, де був мій Вадим.
Валентина Савчук, с.Верхнів, Іваничівський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>