Врятували від смерті після втечі з гетто: родину із Володимир-Волинського району визнали Праведниками народів світу

img6557-a5ba70b4Минулого тижня посольство Держави Ізраїль в Україні разом із Львівською міською радою провели церемонію вшанування шістьох родин зі Львова, Львівської, Волинської та Рівненської областей, визнаних Праведниками народів світу за те, що вони хоробро рятували життя євреїв під час Голокосту.
Серед них – родина Лукії Бойко із села Маркостав Володимир-Волинського району.
Про це йдеться на сайті Львівської міської ради, – повідомляє БУГ.
На жаль, два місяці не дожив до цього дня Леонід Бойко, отож отримувала диплом на медаль «Праведниця народів світу» його донька Люба Іваницька, котра проживає в Нововолинську, у колі своїх синів та Девіда і Сіднея Лейферів, які прибули до Львова із США, – пише Слово Правди.
Вручив дипломи та медалі нащадкам Праведників народів світу посол Держави Ізраїль в Україні Джоель Ліон.
З ініціативи синів Мані Гольдапер-Лейфер у 2019-му році Лукії Бойко присвоєно високе звання Праведниця народів світу. Її ім’я буде викарбувано на Стіні шани на Алеї праведників Яд-Вашем в Ізраїлі. А 5-го лютого цього року її рідних запросили на урочистість у палац Потоцьких до Львова, де й відбулося вшанування.
«Ми відчуваємо привілеї бути учасниками цієї церемонії вручення нагород Праведників.
Моїй матері було 16 років, коли нацисти захопили Володимир-Волинський 25-го червня 1941-го року. Мій дід Давид негайно зібрав свою дружину Гелену, якій було на той час 38 років, та дітей, аби знайти притулок. Він звернувся до своїх найближчих друзів, сусідів, а також партнерів, щоб їм допомогли.
Це були дуже сміливі люди, які вирішили, що вони готові йти на ризик втратити власне життя заради порятування життя ближнього свого. Незважаючи на те, що їх переховували, вони ніколи не були в безпеці.
Адже не кожен, хто був членом тогочасних громад, відчував достатньо співчуття, аби рятувати своїх сусідів. Тим не менш, маленька горстка людей провели місію свого життя — рятувати людей, яких чекала смерть.
Мати одиначка двох молодих синів та дочки Лука, була спасителькою моєї матері. Лука та інші члени організації свідків Єгови намагались врятувати мою бабцю та багатьох інших учасників війни.
Найбільш цінними уроками, які були моїм родичам від Луки, були такі речі: правдивість, жертовність, неегоїзм та відвага. Відвага йти на ризик врятування іншої людської істоти. На жаль, Луки та її дітей вже немає у живих. Наймолодший син Луки помер близько 2 місяців тому.
Наша родина благословенна тим, що у нас є діти, внуки та правнуки. Наші батьки навчили нас плекати життя через досвід, який вони мали, та пам’ятати наслідки, які прийшли від того, що усі зберігали тишу. Навчили нас пишатись нашою єврейською спадщиною, а також пам’ятати тих, хто є праведниками серед народів”, — зазначив представник сім’ї Лейфер.
Історію про те, як Лукія Бойко врятувала від смерті родину Лейферів після втечі з гетто німців у 1941-му, пише Слово правди.
Коли перегортаєш життєві сторінки світлої пам’яті Лукії Бойко, котра проживала у селі Маркостав, то розумієш: доля не раз випробовувала її на міцність. І вона вистояла.
Дві доньки та два сини подарував їй Господь. А часи тоді були дуже важкі. Отож у пошуках кращої долі для сім’ї та дітей її чоловік у 1939-му році емігрував аж до далекої Аргентини. Коли прощалася з ним, не здогадувалася, що назавжди. Адже обоє мріяли, що через деякий час приїде туди і вона з дітьми.
Можливо, так би й було, якби не та проклятуща війна, яка перекреслила всі сподівання і залишила молоду жінку зі своїми бідами і поневіряннями наодинці. Лукія все це витримала, виховуючи дітей.
А коли до її сільської господи у 1941-му році постукала єврейка з трьома донечками, яким вдалося втекти із гетто, незважаючи на смертельну небезпеку не лише для себе, а, найголовніше, і для своїх донечок та синів, не вагаючись, прихистила. Бо дуже зворушила історія цієї родини.
…Сім’я Лейферів, котра свого часу проживала у Крилові (Польша), перед війною поселилася у Володимирі-Волинському. Батько разом з іншими чоловіками рибалив, за рахунок чого й жили. Допомагали йому й дружина з доньками. Вже за перші 48 годин відтоді, як у місті з’явилися німці, Лейфери втратили все.
Їх запроторили разом з іншими євреями у гетто. Три місяці знущань витримали стійко, а на літо батько попросив, аби всією сім’єю відправили на допомогу до місцевого господаря для збору врожаю. Після жнив, змучені важкою працею, знову повернулися у гетто. Знайомі рибалки порадили втікати звідти, і вони відважилися на це.
Чотири тижні блукали полями та лісами, ночували у закинутих будівлях чи у скиртах соломи. Не знайшовши виходу із ситуації, змушені були повертатися в гетто. Відразу ж зрозуміли, що зробили велику помилку, адже за місяць, відколи втекли, там убили шість їхніх тіток, п’ятеро дядьків, їхніх дітей – всього понад 60 чоловік з родини.
Найстрашніше ж те, що вже першого ж дня розстріляли батька. Дивом удалося врятуватися дружині і дітям, які того дня заховалися у льосі. А під ранок, коли тільки почало сіріти, вийшли зі своєї схованки і поповзли попід мурами на вулицю.
За чотири дні мама з доньками ночами пройшли 40 кілометрів. Знаходилися добрі люди, які, ризикуючи власним життям, допомагали з харчами, залишали у хлівах на ніч. Але треба було бути дуже обережними.
Отак і потрапили Лейфери до Лукії Бойко. Матуся розуміла, що довго затримуватися тут усім небезпечно, тому вирішила: середульша донька Маня, якій на той час було вже 16 років, залишиться. Її Лукія видавала за свою дочку. Тільки через довгі два роки Маня таки зустрілася з мамою та сестрами Женею та Беллою. Спочатку поїхали до Ізраїлю, а пізніше вже назавжди поселилися в Америці.
Збігло майже сім десятків літ, а Маня Гольдапер-Лейфер, у якої вже стали дорослими сини Девід, Джефрі та Сідней і підростали онуки, ніколи не забувала рятівницю – тіточку Лукію і її дітей. Свою історію життя розповідала рідним і вірила, що колись таки дізнається про долю родини Бойків. І Господь почув її молитви.
Багато років досліджує і вивчає минуле єврейської громади, котра проживала у Володимирі-Волинському, Володимир Музиченко. Це завдяки його старанню впорядковано величезне захоронення євреїв поблизу села П’ятидні, де, за різними свідченнями, покоїться прах від 15-ти до 18-ти тисяч іудеїв.
Наведено лад і на місці поховання євреїв на околиці Фалемич. Свої дослідження пан Володимир впорядкував у книзі «Володимир єврейський. Історія і трагедії єврейської громади міста Володимира-Волинського».
У 2012-му році при підтримці єврейської громади, що проживає у США, побачило світ друге видання цієї книги вже англійською мовою. Автора запросили на презентацію цієї книги до Америки. Отоді він і почув історію Мані Лейфер та розпочав пошуки Лукії Бойко, які увінчалися успіхом.
І хоча, на превеликий жаль, через важку хворобу жінка відійшла у засвіти ще у 1967-му році, живим тоді був її син Леонід, який добре пам’ятав Маню, адже на той час мав уже десять років.
За станом здоров’я Маня Гольдапер-Лейфер не могла прилетіти в Україну, зате троє її синів з невістками у 2007-му році побували у Маркоставі. Важко передати словами, якою була ця зустріч! Зв’язалися через скайп і з Манею, котра крізь сльози довго спілкувалася з Леонідом, згадуючи далекі роки юності.
“Я сьогодні стою тут, як син один, який вижив. Ми мали чудову родину по маминій лінії у Львівській області. Я стою як людина, яка вижила, незважаючи на те, що вся моя родина була знищена нацистами. Я стою, щоб висловити лише два слова: «Щиро дякую», – наголосив посол Джоель Ліон.
Андрій Садовий у своїй промові, зокрема, зазначив, що у Львові планують створити громадську раду зі збору нових доказів для визнання митрополита Андрія Шептицького Праведником народів світу.
До речі, Україна посідає четверте місце у світі за кількістю праведників (їх тепер у нас 2634) після Польщі, Нідерландів та Франції. Це – найвища нагорода держави Ізраїль, що видається не громадянам Ізраїлю, котрі з ризиком для власного життя допомагали євреям пережити Голокост.
Завершилося торжество виконанням гімнів Ізраїлю та України. Всіх присутніх пригостили благословенним вином честі.
Уже наступного дня Девід та Сідней Гольдапер-Лейфери відвідали єврейські поховання у Володимирі-Волинському, вклонилися прахові загиблих та гостювали у внучки Лукії Бойко – Любові Іваницької.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>