Володимир Козловський пише вірші для душі, а не для слави

Фото 1п8 вересня, Володимиру Козловському виповнюється 60 років. Це проста скромна людина, яка все своє життя присвятила праці, родині та друзям. І до свого ювілею Володимир Олексійович ставиться без особливого пафосу, бо вважає, що прожив життя «так, як і більшість людей, не краще і не гірше».
Володимир Козловський народився 1956 року в селі Володимирівка Володимир-Волинського району в сім’ї колгоспників. Навчався у місцевій початковій школі, а середню освіту здобув у міській 4-й десятирічці. 25-річна трудова діяльність пов’язана з меблевою фабрикою, де Володимир Олексійович працював пакувальником, і вже 11-й рік трудиться в охоронній службі на ПП «Гербор».
У 1980-му Володимир одружився з Тетяною Ващук, разом виростили двох дітей – сина Романа і доньку Оксану, вже й дочекалися трьох онуків. Здавалося б, нічого особливого немає у цій простій людині та в її біографії, але це лише для тих, хто близько не знає внутрішнього світу Володимира Козловського. Через скромність надто глибоко ховає він цей світ у своїй душі.
Не зважаючи на те, що Володимиру Олексійовичу не вдалося після школи продовжити освіту, він багато працював над своєю самоосвітою, і справжнім джерелом знань стали книги. Це найголовніше захоплення чоловіка. Він читав дуже багато, перевагу надавав історичним романам. Особливо сподобалися твори з історії Грузії та Вірменії, а вже щодо минулого рідної України, то і мови нема. Книги, які розповідають про часи Київської Русі, про епоху Данила Галицького, завжди лежали на видному місці. Можливо, тому, що художня література не лише розвивала кругозір і збагачувала уяву, а й спонукала до творчих пошуків, до Володимира Олексійовича несподівано прийшла поетична муза. Правда, сам він гадає, що це відбулося під впливом його колеги та друга Василя Забродоцького, якого вважає справжнім майстром поетичного слова. Перший вірш Володимир Козловський присвятив любій дружині з нагоди її 55-річчя. Відтоді вся лірика самобутнього поета присвячена Тетяні Миколаївні.
Про що ж пише поет з народу? Що його хвилює? Слід сказати, що поетична палітра пана Володимира різноманітна. На першому плані нині – війна на сході держави. Зворушливо описує автор тугу матері над могилою загиблого сина у вірші «Захисник України», а у поезії «Не наша війна» з болем запитує: «Як могли ми в «братах» помилитися?». Цю ж тему поет розвиває у віршах «Донбас у руїнах» та «Україна в скорботі». «Які матері їх породили, які батьки? Як з них повиростали такі виродки?» – дивується поет, говорячи про агресорів, що топчуть нашу землю. Багато віршів пов’язано і з малою батьківщиною – рідним селом Володимирівка. У віршах «Дороги» та «Рідне село» автор згадує стежини дитинства, яких давно нема, описує дуб-велетень, що є гордістю села. Ностальгія за молодістю відчувається у поетичних рядках «В молодості загубиш – в старості знайдеш», «Літа пролітають, назад не вернеш». Самодіяльний поет багато роздумує сам і закликає до роздумів читача: «Скільки коштує любов?», «Розкіш бути щирим», «Слід зняти маски з лиця душі».
Володимир Олексійович дуже любить природу. Він – заповзятий грибник. «Осінній ліс – до дива я вже звик», – каже поет і описує, як несподівано з’являється під пеньком грибочок. У лісі пан Володимир завжди відчуває себе гостем, якого щиро вітає природа і тут же попереджає, що слід поводитися чемно .
-Останнім часом замислююся над прожитими роками, адже стрілка життя вже зупинилася на 60-літній межі, – каже ювіляр. – Напевно, тому муза надихає мене більше писати про життя. Ось нещодавно народилися рядки: «Мої роки, наче намисто, немов на нитку нанизались дні, та все ж вогонь життя палає і в мені». У вірші «Сивина» чесно зізнаюся, що «легкого життя я не шукав і за чужі не звик ховатись плечі». Звичайно, я розумію, що мої вірші – далеко не шедевр. Все-таки дається взнаки відсутність належної освіти. Тому не наважуюсь винести свої поезії на суд читачів і впевнений, що їх ніхто не надрукує.
Володимир Козловський – один із талантів багатогранної народної скарбниці. Та чомусь інтелектуальні самоцвіти залишаються в тіні. А написати вірш чи оповідання, напевно, не легше, ніж вишити сорочку. Тут також важливо підібрати свої кольори та візерунки. А тому мав рацію мудрець, який казав: «Матеріальне не вічне. Воно має здатність старіти, зношуватись. Вічне те, що живе в душі людини».
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>