Відділення стаціонарного догляду для постійного проживання стало домівкою для п’ятнадцяти самотніх пенсіонерів

OLYMPUS DIGITAL CAMERAЦі люди не жаліються на життя. Вони забезпечені необхідним, користуються цілим спектром медичних та соціальних послуг. Але навряд чи хтось їм позаздрить…
В народі такі заклади називають «будинками престарілих». Є у цьому словосполученні якийсь сум і безвихідь, що асоціюється із незворотністю, завершенням життя. Але у кожної людини своя доля, свої обставини, своя самотність і своє здоров’я. Іноді всі ці чинники сходяться так, що єдиним і найкращим варіантом на схилі літ стає саме відділення стаціонарного догляду для постійного проживання територіального центру соціального обслуговування. Найкращим, бо тут самотнім людям, які частково чи повністю не можуть себе обслужити, надається дах над головою, ліжко, одяг, збалансоване відповідно до віку харчування. Вони постійно знаходяться під наглядом лікаря, у разі необхідності отримують необхідне лікування, в тому числі – з оперативним втручанням, також стоматологічні послуги, включаючи зубопротезування. Крім цього, до них запрошуються перукарі, забезпечується можливість користуватися літературою з місцевих бібліотек та багато іншого. Ці люди живуть не за ґратами, їхній життєвий простір ніхто не обмежує, підводить лише здоров’я. І тоді справжнім спасінням стає персонал відділення та ті, хто волею випадку проживає поруч – такі ж підопічні, як вони самі. Отже, всі оточуючі стають їхньою сім’єю, а заклад – домівкою. Разом з тим, незважаючи на всі блага, якими вони користуються, навряд чи хтось їм позаздрить…
У відділення стаціонарного догляду Володимир-Волинського територіального центру я заходила в службових справах років п’ять тому. Це була стара будівля, де доживали віку пенсіонери. Вже з порога «вбивав» запах – щось середнє між кухнею та громадською вбиральнею. А про умови і згадувати не хочеться. Скажу лише, що у трьох великих кімнатах без елементарних натяків на затишок існувало по 7 – 8 осіб, поряд і ходячі, і лежачі, які добряче заважали одне одному. Більшість з них взагалі не хотіли йти на контакт з журналістом, інші обурювалися умовами і тяжко зітхали, ніби змирившись з долею.
Зараз ситуація докорінно змінилася. Будівлю відділення не впізнати ні зовні, ні всередині. Сьогодні – це сучасний будинок, дах якого покритий металопрофілем, скрізь нові енергозберігаючі вікна, утеплені і гарно оздоблені стіни. Оточує будівлю велике подвір’я з акуратно підстриженими газонами, квітами, лавочками та оплетеною виноградом альтанкою. Мене привітно зустрічає завідуюча відділенням Олена Козачук та запрошує оглянути приміщення, поспілкуватися з підопічними.
Перше, що впадає у вічі, це ідеальна чистота і недешеві матеріали, застосовані в інтер’єрі.
-Капітальний ремонт та реконструкція приміщення проводилася протягом двох років на кошти місцевого бюджету, – розповідає Олена Миколаївна. – В результаті, із трьох кімнат зробили вдвічі більше, частково оновили меблі, відповідно нашим підопічним стало значно комфортніше. Зараз у кімнатах проживає по двоє-троє пенсіонерів. Загалом у нас 15 осіб, із них 12 жінок.
Із розмови з завідуючою дізнаюся, що у відділенні п’ятеро лежачих хворих, серед яких 1 чоловік. Одна підопічна незряча і також потребує багато уваги і складного догляду, а одна 69-річна жінка перенесла інсульт. Є у відділені і «довгожителі», які тут мешкають понад 10 років. Наприклад, Ганна Степанівна Сіньковська, яка сюди оселилася 2004 року.
Персонал відділення стаціонарного догляду для постійного проживання складає 13 осіб: завідуюча, лікар, дві медсестри, 4 молодших медсестри, санітарка-ванниця, прибиральниця, молодша медсестра по догляду за хворими та два кухаря. Під час спілкування з підопічними відділення почула багато теплих слів на адресу всіх працівників відділення, які добросовісно виконують свої обов’язки і стараються кожному догодити. Лідія Олександрівна Піддубна із захопленням розповідала про завідуючу Олену Козачук:
-Щоранку, коли Олена Миколаївна приходить на роботу, найперше заходить і цікавиться, як наше здоров’я, чи маємо якісь побажання. Вона дуже уважна, небайдужа, любить свою роботу. Ми надзвичайно задоволені ставленням до нас всього персоналу, умовами проживання, харчуванням, доглядом. Спасибі, що дбають про нас.
Зі словами сусідки повністю погодилася Лідія Ярмолюк.
Як відомо, ще древні греки вимагали для себе не тільки хліба, а й видовищ. Позитивні враження потрібні людям будь-де та у будь-якому віці. Підопічні відділення дуже радіють, коли їх навідують родичі, та взагалі із втіхою приймають гостей. На свята стаціонарне відділення традиційно відвідує колектив «Журавка» міського Університету ІІІ віку, члени громадської організації «Берег надії», вихованці школи-інтернату, хор ветеранів війни і праці «Пам’ять». Усі вони приходять не тільки з концертними номерами, а й с пирогами (чи пасками на Великдень) та солодощами. Всі культурні заходи проходять у невеликому, але затишному приміщенні їдальні, де є фортепіано.
Крім цього, завжди на церковні свята чи у разі, якщо хтось із пенсіонерів хоче поспілкуватися з духівником, і, звісно, під час траурних подій у відділення запрошуються священики.
За словами Олени Миколаївни, велику матеріальну допомогу надає благодійний фонд Миколи Гінайла «Матері Божої неустанної помочі». В основному це предмети меблів: ліжка, тумбочки, столи, а також інвалідні візки.
Цікавлюся, у чому відділення на сьогоднішній день відчуває нагальну потребу.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA-Скаржитись на недостатнє фінансування не можу. Все необхідне на сьогоднішній день наші підопічні мають. Достатньо одягу, білизни (в тому числі – постільної). Ми повністю забезпечені інвалідними візками та ходулями (на колесах і без). Немає нарікань і на харчування. Єдине, чого б хотілося, то щоб у всіх наших пенсіонерів були однакові ортопедичні ліжка та функціональні тумбочки, на яких у разі потреби можна харчуватися у кімнаті. А то бувають випадки, коли більш зручні для людини меблі приходиться пересовувати із кімнати у кімнату, – каже завідуюча Олена Козачук.
- Найголовніше, що все необхідне ми маємо і за потреби можемо придбати. Утримання одного підопічного для місцевого бюджету обходиться у середньому у 8 тисяч гривень, а для них самих – 75 відсотків пенсії, решту вони отримують на руки і можуть витрачати на власний розсуд, – каже директор територіального центру Галина Борис. Єдине, чого не вистачає відділенню, це місця – приміщення затісне, – додає Галина Леонідівна. – Але іншого немає. У найближчих планах – заміна огорожі та благоустрій території. Відповідний проект уже розроблено.
Але, як кажуть, з боку завжди видніше. Наприклад, пенсіонери зізнаються, що залюбки дивляться телевізор. У кімнаті для чоловіків свій невеличкий є, а от жінки телепередачі переглядають у спеціально відведеному невеликому місці з диваном у коридорі. На мою думку, було б краще і зручніше, аби телевізором була обладнана кожна кімната. Але, як з’ясувалося, для цього потрібні додаткові кошти не тільки на самі приймачі, а й на антени. Підопічні відділення були б дуже вдячні, якби знайшлися спонсори, які б допомогли втілити у життя такі звичайні побутові мрії.
Міла Сергєєва, м. Володимир-Волинський
Матеріал підготовлений за ініціативи благодійного фонду Олександра Шевченка та українського журналістського фонду.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>