Успенський собор – унікальний храм, аналогів якому на Волині немає

9745_800x600_uspenskij-soborПоруч з валами стародавнього замку у Володимирі височіє над містом жовтогарячий купол унікального храму, і аналогів цій святині немає ніде у Волинській області. Йдеться про Успенський собор, який здавна є символом старого міста над Лугою.
У середині 12 століття на Волинь приїздить князювати київський князь Мстислав Ізяславович – правнук Володимира Мономаха. Як символ свого правління він розпочинає будівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці, яке тривало 4 роки і було завершене в 1160 році. Очевидно, з Переяслава під Києвом були привезені зодчі, які зводили величну пам’ятку. Згідно особливостей архітектури подібні храми є у Києві, Чернігові, Володимирі-на-Клязьмі, але на Волині – він єдиний.
Пам’ятку збудовано із цегли-плінфи, яка вкрита хвилястими лініями. Цікаво зауважити, що на окремих цеглинах з собору вчені знайшли зображення тризуба, а це підтверджує давність і історичну значимість нашого державного герба. Висота церкви до купола сягає 18 метрів, довжина -35 метрів, а товщина стін – понад 1,5 метри. Це робилося для захисту від ворогів, адже у часи монголо-татарської навали собор слугував фортецею, у якій рятувалися від чужинців жителі міста.
У храмі – чудова акустика, яка досягається завдяки глиняним глечикам-голосникам, котрі замуровані в склепінні споруди.
У давнину стіни собору розмалювали фресками. На жаль, до нашого часу вони не збереглися. Серед давніх реліквій – ікони 18-19 століть, зокрема, образ Почаївської Богоматері. Цікавою для вірян і краєзнавців є ікона Братської Богородиці, яку датують 16 століттям. У той час церква дуже постраждала від нашестя заволзьких татар. Після звільнення єпископ Васіан подарував собору ікону Богородиці з Немовлям.
Проте найцікавішою святинею є Хрест-Розп’яття з 16 століття. Хрест має сліди від куль, адже за понад 500 років своєї історії він багато пережив, але вистояв. З цією пам’яткою пов’язаний цікавий переказ. У ньому розповідається, що у 16 столітті біля хреста молився уродженець міста, молодий чоловік Іван Кунцевич. Мама виховала хлопця у дусі набожності і віри. Коли він молився біля хреста у нього було відчуття, що із зображення зійшла вогняна іскра, яка пронизала його тіло. Люди зрозуміли, що то є Божий знак. Іван виріс і поїхав до Вільнюса, щоб навчатися на купця. У купця була вродлива розумна донька. Усі надіялися, що молоді люди одружаться, але Іван пішов до монастиря і взяв нове ім’я – Йосафат. Він прославився як мученик за віру, його останки поховані у Соборі Святого Петра у Ватикані. Святий вшановується греко-католиками і римо-католиками. До усипальниці уродженця Володимира приїздять люди з усього світу.
Успенський собор – це ще й князівська усипальниця. Тут похований фундатор його будівництва – князь Мстислав Ізяславович і його нащадки – князь Василько з дружиною Оленою і племінником Володимиром Васильковичем. Останній жив у 13 столітті, прославився як меценат і освічена людина. У Галицько-Волинському літописі сказано, що його тіло після смерті лежало півроку нетлінним в Успенському соборі. Храм став усипальницею для багатьох знаних людей волинського краю. Через 40 років після побудови храму князем Мстиславом, його син Роман утворив Волинсько-Галицьке князівство і зробив Володимир його столицею.
Біля північної стіни храму є могила Омеляна Дверницького – судді, дворянина і краєзнавця, який жив у 19 столітті і утворив Православне Братство на честь святого Князя Володимира. Згадане Братство займалося відбудовою собору. За значний особистий внесок у відбудову перлини Волині Омеляна Дверницького поховали на церковному подвір’ї.
Неподалік церкви є будинок з дзвіницею. Його зведено у 15 столітті. Довгий час приміщення було резиденцією православних єпископів.
У Першу світову війну у замку єпископа діяв госпіталь для поранених військових, наприкінці 20 століття – історичний музей. Нині там знову митрополичі палати.
Мені, як екскурсоводу, доводилося спілкуватися з багатьма туристами, які відвідували Єгипет і Туреччину, Лондон і Париж, але коли вони вперше побачили наш Успенський собор, то у них перехоплювало подих, їх душа зворушено тремтіла, а на вустах бриніли слова: «Боже, яка краса! А ми й не знали…». Що й казати, Собор Успіння Пресвятої Богородиці – це справжня перлина волинської землі, у якій славлять Бога, яка приводить до Нього людей і береже пам’ять про своїх фундаторів.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>