Українці готують кутю не лише взимку, а й влітку

Фото 1Із глибини віків народження Божого дитятка Ісуса Христа сприймається як символ віри у спасіння наших душ, надії на краще, вияв любові до ближнього. Щирі та  сердечні віншування цього дня просяться із душі. Полишивши буденні клопоти, згадуємо про тих, хто далеко від дому, і немає значення – близький це чи далекий родич. У Святвечір ставимо для них тарілку з кутею. А ще після вечері залишаємо кутю для пращурів, душі яких, згідно з повір’ям, прийдуть до родини на гостину.
Кутя – особливий атрибут Святої сімейної вечері. Її смак і запах ми зберігаємо все життя,  бо уособлює ця страва  і дитинство, і дружну родину. Та буває так, що,  вшановуючи родину, доводиться готувати кутю і в іншу пору року. Пригадую, як влітку 1996 року до нас в гості приїхав двоюрідний брат Здіслав Собетиль з Америки. Тринадцятилітнім хлопчиком він у роки війни був вивезений до Німеччини. Довелося йому пройти жахливі табори, в яких над дітьми робили звірячі досліди і викачували кров для поранених солдатів Вермахту. Братові  пощастило вижити, але по закінченню війни він оселився в Америці.
Під час розмови брат, якому було вже майже 70, пригадав, як в дитинстві на Коляду він їв дуже смачну страву, назву якої забув. Я здогадалася, що мова йшла про кутю. Не зважаючи на те, що квітував липень, ми приготували гостеві кутю. Смакуючи, він обливався гіркими слізьми, згадав далеке дитинство, милі серцю моменти життя і незабутні куточки рідної землі.
Пригадалося, що батько наш приносив з лісу ялинку не на Новий рік, а на Різдво, у переддень Святвечора. На ялинці були скляні прикраси у вигляді кукурудзи, космонавтів, навіть собачок Білки і Стрілки, які літали у космос. Ми самі виготовляли паперово-солом’яні ланцюжки. А парафінові кольорові свічки на спеціальних прищіпках прикріплювалися до ялинових гілочок. Як вони гарно горіли, і, на диво, ніхто не боявся, що може виникнути пожежа. Ще на ялинці були дешеві цукерки і печиво, червонобокі яблука. А горішки обгортали у фольгу, яку ми, діти, цілий рік збирали з цукерок.
Наближався Святвечір. Кучугури снігу позамітали стежки. Закутавшись у сутінки, йшов на спочинок день. Батько заносив до хати запашне сіно, притрушував поріг, стелив скатертину на столі, а мама врочисто ставила 12 традиційних пісних страв. Окрім куті, узвар із сушини, голубці з пшоном та картоплею, вареники з капустою, квасоля, гриби, риба. Ми з нетерпінням заглядали у горщики, з яких розносилися смачні запахи. Особливо пахла кутя, заправлена маком і медом. Коли на небі загорялася перша зірка, сім’я сідала за стіл. Першу ложку куті брав батько, підкидав до стелі, щоб бджоли роїлися, другою задобрював мороз, щоб не пошкодив посіви, а третю – за те, щоб велася худоба. Після вечері співали колядки.
На перший день Різдва від хати до хати ходили колядники з різдвяною зіркою, яка світилася за допомогою звичайної свічки всередині, бо ні ліхтарів, ні електричних приладів у ті часи ще не було. Колядників обдаровували пирогами, печивом, яблуками, горіхами, зрідка цукерками. Про гроші тоді й мови не було, бо люди жили скромно.
Прикро, що нині, у таке велике свято, яке відзначають християни в усьому світі, рідко хто з колядників приходить до хати з відкритою душею, щоб по-справжньому прославити Боже дитя і привітати господарів, побажати їм щастя та  добра. Та й колядки, на жаль, звучать не так зворушливо, як раніше.
Ось чому можна по-доброму позаздрити тим родинам, які залишилися вірними звичаям і всі разом – батьки, діти, внуки, правнуки, сестри і брати – зберуться за святковим столом. Таких родин уже небагато. Одвічний закон буття: одні відходять, інші народжуються і вже живуть по-своєму.
Напередодні великого православного свята побажаймо один одному не тільки здоров’я і щастя, а ще й терпіння. Не дозволяймо собі озлобитися, збайдужіти. Збережімо в душах добро, любов, віру, а також світлу пам’ять про тих, кого вже немає серед нас. А якщо так склалося, що нас із рідними людьми розділили сотні й  тисячі кілометрів, будьмо з ними в помислах, у молитві, у колядці. Помолімося за наших воїнів, які зустрічатимуть свято на передовій. І все ж від душі хочеться побажати: нехай на Святвечір за стіл сядуть усі родини.
Христос народився! Славімо його!
Антоніна Солодуха, студентка факультету журналістики Університету ІІІ віку

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>