Творчим людям старість не загрожує

Фото 660-літній ювілей святкує 5 жовтня Олександр Уліта, директор Селецького будинку культури.
Початок жовтня наче кладе на терези сонячне тепло і перші заморозки, яскравість осінніх квітів та тихий прощальний сум за літом, що відлетіло. В цей час і народжуються люди з тонким відчуттям прекрасного, з творчими душами та багатогранним талантом. Саме до таких людей належить і Олександр Уліта, директор Селецького будинку культури. В його душі талант і організаторські здібності сплелися в одне ціле. П’ятого жовтня Олександр Семенович святкує свій 60-літній ювілей. У селі Дорогиничі Локачинського району в селянській родині прийшов він у цей світ. Дитинство було сповнене драматизму, оскільки батько, повернувшись із фронту інвалідом, був практично прикутим до ліжка. Матуся трудилася в колгоспі. Двоє синів – Микола і Сашко – допомагали матері, звикали до важкої селянської праці, а на дозвіллі ловили рибу у сільському ставку. А ще змалку любив Сашко народну пісню і завжди тихо підспівував, коли співали дорослі. Виділявся хлопчина дзвінким голосом, і односельці пророкували йому долю співака.
Та ще не скоро настане час, коли своїм співом чаруватиме Олександр зі сцени. Потрібно було здобути професію, і юнак після школи вступив до Торчинського ПТУ, щоб оволодіти професією штукатура. Затим відбував армійську службу у Брянській області в Росії. Демобілізувавшись, Олександр працював у рідному селі водієм, а вечорами ходив до клубу, співав у колі друзів. Вродливий чорноокий парубок подобався дівчатам, аж раптом в селі з’явилася випускниця Львівського сільськогосподарського інституту Галина Дмитрук, яка отримала направлення на роботу в Дорогиничі. Саме вона і стала обраницею Олександра. У червні 1979 року вони відсвяткували весілля. У травні наступного року лелека приніс їм донечку Майю. Тоді подружжя вирішило переїхати на проживання до батьків Галини, які мешкали у селі Селець Володимир-Волинського району.
Олександр влаштувався водієм у Володимир-Волинську заготконтору. Та пісня жила в його душі, і він, сам того не помічаючи, завжди наспівував собі або підспівував, слухаючи виконання відомих співаків. Ось тоді й порадили чоловікові вступати до культосвітнього училища. У цей час у селецькому клубі була вакансія завідуючого. Із цим сільським закладом і поєднав свою діяльність Олександр Уліта.
Під його керівництвом і за безпосередньої участі активізувалося культурне життя у селі. Традиційними стали концерти до Дня Перемоги та свята працівників сільського господарства, фольклорні дійства до Івана Купала, новорічні конкурси, розважальні дискотеки, а останнім часом популярними стали вечорниці та посиденьки. Теплі спогади залишили про себе змагання невісток та зятів, свята вдів, а нині художня самодіяльність села вітає всіх ювілярів.
Поряд з Олександром Семеновичем були талановиті люди, разом з якими він розвивав у селі художню самодіяльність. На слова вдячності заслуговують Михайло Крощук та Ярослав Милисюк, а нині художньою самодіяльністю успішно керує Віталія Литвинчук. Та найбільша вдячність очільника будинку культури адресована людям, які в різні часи були і є учасниками сільського аматорського гурту.
Керуючи сільським осередком культури, Олександр Уліта відвідував і районні заходи. Ось тоді і звернули увагу на його чудовий тенор. Він – не тільки незмінний учасник аматорського хору «Любисток», а й виступає із сольними номерами. Разом з чоловіком співає і дружина Галина Петрівна. Їхній дует користується популярністю у сільських слухачів. Талант та організаторські здібності Олександра Семеновича заслужено оцінені. Він нагороджений грамотами Міністерства культури України, обласного та районного відділів культури.
-Пісня для мене – це моральний обов’язок перед глядачем, – каже ювіляр. – Я змушую себе вийти на сцену навіть тоді, коли на душі важко. Пригадую, як за три дні до святкового концерту помер мій батько, а у мене аж три сольні номери. Звичайно, мене б зрозуміли, якби я відмовився, але я не зміг обманути надії людей, які прийшли отримати естетичну насолоду і почути мій спів. Ось і зараз ще не минуло року, як відійшла у вічність матуся, а я виходжу до глядачів, бо їхні аплодисменти – найкраща підтримка і втіха.
Не можна не згадати і про ті зусилля, які директор доклав для ремонту закладу. Приміщення було зведене у повоєнні роки і мало інше призначення. Спочатку тут опалювали грубками, потім зробили водяне опалення, яке швидко вийшло з ладу. Не підведений до будинку культури і газ, а тому холодне та сире приміщення мало кого приваблювало. І ось нещодавно завдяки спонсорам справу вдалося зрушити з місця. Приміщення набуло охайного, чепурного вигляду. Сюди знову приходять люди.
-Я переконаний, що творчим людям старість не загрожує, – усміхається Олександр Семенович, – бо творчість – це молодість душі. Співатиму, поки матиму сили і натхнення.
У Олександра Семеновича дружна родина. Доньки Майя і Ольга стали педагогами. Майя Олександрівна – практичний психолог у Володимир-Волинському ВПУ, а Ольга Олександрівна – викладач педколеджу. Онук Назар – студент педколеджу, а Валерія та Іллюша цього року стали першокласниками. Вони залюбки приїжджають до дідуся та бабусі в село. У 18-річного Назара успадковані від дідуся захоплення – рибалка та полювання. Як тільки розпочинається сезон, дідуся і онука вдома втримати важко. Та, зізнаються обоє, їх не стільки приваблює щедрий улов чи дичина, як відпочинок на природі, душевні розмови під шепіт очерету чи тихий гомін замріяного лісу.
Антоніна Булавіна, с. Селець Володимир-Волинський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>