Ціна Ромчикового життя – гривня, але за умови, що цю гривню пожертвує кожен, хто дізнається про його біду

до добра 27Майже все своє маленьке життя цей хлопчик разом із мамою провів у лікарнях: переніс складні операції у столичній клініці «Охматдит», у дитячому колопроктологічному центрі Львова, а попереду в нього ще одна операція у Варшаві та тривала реабілітація.
Немає нічого страшнішого для матері, ніж дізнатися, що в тілі її народженої крихітки звила гніздо важка недуга і лікарі майже не дають дитині шансів на життя. Та незважаючи на всі прогнози медиків, батьки не втрачають надії й роблять усе можливе й неможливе, щоб врятувати своє дитя. Не повірила пророцтвам лікарів і мама 3,5-річного Ромчика Ольга Роїк із села Заріччя, яка мало не від народження свого синочка бореться за його щасливе майбутнє.
Оля народилася у Володимирі-Волинському. Тут вона, закінчивши дев’ять класів, вступила до місцевого педучилища, а згодом – до Київського інституту дизайну та реклами. Отримавши диплом, вісім років тому дівчина зустріла свого судженого – уродженця обласного центру на ім’я Андрій. Через якийсь час молодята побралися. Жити стали в Луцьку. Тут у них народилася донечка Софійка, яка цієї осені збирається у перший клас, а через три роки – синочок, якого молоді батьки назвали Ромою. Потім молода родина переїхала до Володимира, де в Ольги була батьківська квартира.
-Біда прийшла в наш дім, коли Ромі виповнився лише місяць від народження. Що стосується неврології, в малюка все було в порядку. Та на третій день після пологів, як нас із сином мали вже виписувати додому, на його тілі з’явилася жовтизна. Спочатку ми думали, що це звичайна жовтяниця, яка невдовзі мине. Заспокоювали себе тим, що у хлопчиків недуга може тривати трохи довше, ніж у дівчаток. Син нормально розвивався, був веселий, грався, посміхався, тож особливої тривоги ми тоді не відчували. Та жовтяниця не проходила, і після проведення відповідних аналізів лікарі приголомшили нас страшним діагнозом: вроджена атрезія жовчовивідних шляхів, яка призводить до цирозу печінки. Вони попередили: якщо негайно не зробити синові трансплантацію печінки, він помре. Мовляв, такі діти більше двох років не живуть, – розповідає Оля. – У столичній клініці «Охматдит», куди ми звернулися, тримісячному Ромі зробили першу операцію (пробили протоки, щоб відходила жовч), яка лише на деякий час відтерміновувала пересадку печінки. Саму ж трансплантацію дитині зробили вже у Варшаві, повністю замінивши печінку частиною моєї, коли синові виповнилося одинадцять місяців. Слава Богу, що потрібна група крові виявилася і в моїх батьків, але оскільки я мама, донором обрали мене. Щоб зробити операцію, яка обійшлася нам у 120 тисяч доларів, довелося продати квартиру у Володимирі і перебратися в Заріччя до моїх батьків. Але грошей все одно не вистачало. Тому, залучивши телебачення, пресу та всесильний Інтернет, ми звернулися по допомогу до людей. І вони відгукнулися на нашу біду, допомогли зібрати потрібну суму. Сама операція пройшла успішно, але через два тижні у сина сталося передозування ліками, яке призвело до 10-хвилинної зупинки серця. Лікарі зуміли повернути його до життя, та в сина зникли всі вроджені рефлекси. Він уже не міг самостійно ні сидіти, ні дихати, ні їсти, і польські медики пророчили, що жити Ромі залишилося кілька днів. Та я не втрачала надії, мало не щодня стояла навколішки у храмі і молила всіх святих урятувати життя моєму синочкові. Дякувати Богу, з того часу вже пройшло два роки, і дитина потроху стала сама їсти, дихати, але самостійно сидіти і ходити ще не може, хоч і старається піднімати голівку. А через рік нам поміняли у Львові ліки, і, коли ми приїхали додому, температура у сина піднялася до 40 градусів, що призвело до великого крововиливу. Тож ми знову поїхали до Львова, де Ромі зробили ще одну операцію. Ліквідувати крововилив повністю медикам не вдалося, оскільки витягувати згустки крові силою не можна, а в дитини був надто низький тиск, щоб їх виштовхати. Тому зараз ми час від часу проходимо обстеження на МРТ. Воно показує, що за цей час крововилив перетворився на воду. І я вдячна Господові, що нова біда мало позначилася на синові і в нього не зникли набуті навички, хоч коли ми йшли на операцію, яка тривала три години, медики знову не давали йому гарантій на життя. Мовляв, дитина після коми (після оперативного втручання син два дні перебував на штучному диханні), у неї купа проблем по неврології, тому шанс вижити у малюка – 50 на 50. І якщо, не дай, Боже, у нього буде високий тиск, це – неминуча смерть. Та на третій день Ромчик задихав сам, – схлипує молода мама, згадуючи пережиті страхи. – Лобова частина в нього не працювала взагалі, але місяць тому, коли ми робили у Львові осцилограму голови, отримали обнадійливий результат: хоч голівка у сина працює ще не зовсім нормально, але вона працює, тобто є зміни на краще. Тому дитині потрібна подальша реабілітація. Тож ми плануємо в липні поїхати на десятиденний курс до Львова, а в серпні у нас заплановано обстеження з неврології та аналізи печінки у Польщі. Крім того, на нас ще чекає операція із закриття черевної стінки, оскільки під час пересадки печінки м’язи живота не зашили, і, коли дитина знервується, живіт у неї дуже надувається. Та поки що цю операцію, яка обійдеться нам у 100 тисяч гривень, відклали, бо для нинішнього стану дитини вона трохи заважка. Якщо ми не їдемо за кордон, то час від часу відвідуємо приватного невропатолога в місті Лева, а також приватну клініку «Істина», де Ромі досліджують мозок. Звичайно, все це вимагає чималих коштів, але як у Львові, так і у Варшаві, досить професійні лікарі, які добре знають мого хлопчика, знають, яким він був раніше і яким став тепер. Тому вибирати не доводиться. Чоловіка свого ми з дітьми майже не бачимо. За професією він слюсар, але для того щоб поставити дитину на ноги, вдома Андрій буває вкрай рідко. Якщо не працює десь на «шабашках», то їде на заробітки в Польщу. Та як би ми не старалися, грошей не вистачає. На сина мені виплачують 2000грн., у той час, як лише одна банка харчування для нього обходиться в 400 гривень, не кажучи вже про памперси, серветки та медикаменти. Це тільки так кажуть, що медицина у нас безплатна, а коли людину спіткає біда, надіятися на державу марно. Клініка в Польщі теж державна, але безкоштовно лікують там лише поляків. Добре хоч те, що для того, аби не було відторгнення печінки, нам прописали лише один препарат, який теж недешевий. Ще на обстеження ми стараємося якось віднайти власні кошти, а от операції синові змогли зробити лише завдяки допомозі небайдужих людей в Україні і за кордоном, за що ми їм дякуватимемо до кінця життя. Тож я надіюся, що люди допоможуть нам і цього разу. Тому змушена знову благати людей про милосердя і співчуття до нашого синочка. Вся наша сім’я буде безмежно вдячна за кожну гривню, яка подарує нашому Ромчикові шанс стати здоровим і міцним чоловіком, й молитиме Господа, щоб він віддячив усім вам за небайдужі серця, пославши у кожен дім мир і благодать,
Гроші просимо переказувати на картку мами Ромчика Ольги Роїк у «ПриватБанку» № 4149 4978 2415 6527, номер телефону 093-133-95-91.
Валентина Савчук, с. Заріччя, Володимир-Волинський район
Матеріал підготовлений за ініціативи благодійного фонду Олександра Шевченка та українського журналістського фонду.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>