Татусь і «Зелений ліс»

58df1b5c1a44a3dd98c579b452c01e0eМи тоді з братом Олексієм були ще малими, та цю історію, коли зустрічаємося, обов’язково згадуємо.
В однокімнатній квартирі у нас стояло велике трюмо, на якому лежали і стояли різні речі: парфуми, одеколон, губна помада тощо. Тато наш вставав на роботу дуже рано і, як правило, світло не вмикав. Голився, а потів освіжав обличчя своїм улюбленим одеколоном «Зелений ліс». Він і справді був зеленуватого кольору і гостро пахнув хвоєю.
Батьки, хоча й працювали в різних змінах, але залишати нас на самоті на одну-дві години не боялись, адже серйозної шкоди ми не робили і вже дуже добре знали, що можна, а що ні. Та одного разу трапився конфуз.
У вихідні мама з татом пішли на день народження до їхніх знайомих. Ми залишилися без контролю і стали нишпорити всюди. Врешті дісталися трюмо. І захотілося нам раптом освіжитися татусевим одеколоном, на етикетці якого «шуміли» сосни та ялинки. Ну, закортіло нам пахнути, як татко…
Однак трапилася оказія: майже половину тих пахощів ми розлили на підлогу. Шкода мовби й невелика, але не хотілося, щоб у нашого тата настрій став кепським від побаченого, тим паче – після святкового столу.
Вихід знайшли майже відразу: протерли добре підлогу мокрою ганчіркою, яку викинули у сміття. Далі взяли з домашньої аптечки зеленку і долили, скільки знадобилося, в одеколон «Зелений ліс».
Мама з татком прийшли пізненько, вони нічого не помітили і навіть не відчули розлитих пахощів. Уранці, як завжди, батько, збираючись на роботу, поголився і щедро освіжив лице своїм улюбленим одеколоном. Знову світла не вмикав, одягнувся і пішов на роботу.
Звичайно, потрапити туди вчасно він не зміг. Одні перехожі хрестилися, наче побачили представника неземної цивілізації, інші перебігали на другий бік вулиці. Але батько все-таки дійшов до автобусної зупинки, де його зупинили міліціонери.
Татко спочатку не зрозумів, чого це його персона зацікавила і перехожих, і стражів порядку. А от коли йому дали кишенькове люстерко і він поглянув у нього, то жах охопив його до самих п’ят.
Нас із братом він відлупцював ременем. І це ще не все! Ми стояли в кутку доти, поки татусь, чим міг і як міг, змивав з обличчя улюблений «Зелений ліс». На роботі йому пробачили, почувши розповідь про такий конфуз, і всі довго сміялися.
Ігор Стецик

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>