Талановита бубнівська молодь творить на свято диво-вистави

IMG_3775З Різдвом Христовим, дорогі читачі! Нехай дзвінкоголосі колядники принесуть разом зі щасливою новиною про народження Божого Сина мир і щастя у ваші оселі, а веселий вертеп створить чудовий святковий настрій!
Усе на світі має свій початок. Як з непомітного джерела бере початок велика річка, так із невеликого творчого кроку народжується справжній шедевр. Сьогодні у Бубнові творчий колектив талановитих юнаків і дівчат, які вже декілька років поспіль створюють костюмовані різдвяні вистави. На Різдво їх чекають у кожній бубнівській оселі й навіть за межами села. А все почалося в 1996 році, коли невеликий гурт культпрацівників та учнів школи вперше виступив на конкурсі колядок, який проводився біля новорічної ялинки на площі у Володимирі-Волинському. Як згадує Леся Степанюк, директор бубнівського БК (обіймає цю посаду з 1989 року), у виставі  брали участь лише декілька біблійних персонажів: два ангели – Орест Омельчук та Богдан Мужик, два воїни. Роль царя блискуче виконав Василь Подзізей, який нині очолює колектив Бубнівської ЗОШ. Естафету батька підхопив його син Віталій, який на сьогодні незамінний цар у вертепному дійстві.
Після першого виступу, який можна сміливо назвати успішним, Леся Василівна вирішила активніше залучати сільську молодь. Основу маленького сільського театру склали студенти та учні старших класів. Щороку до сценарію вливалися нові герої. Біблійні сюжети намагалися пов’язати з місцевим матеріалом, цікавилися у старожилів, які персонажі були популярними у минулому. Бабусі розповідали, що жоден вертеп не обходився без хитрого Жидка, і цю роль вперше зіграв Роман Проскура. Згодом у цей образ артистично вжилися Роман Мужик і Роман Потерук. Постійні учасники вертепу – брати Сергій та Микола Фісаюки. Іван і Михайло Дубіки власними руками виготовляли крила ангелів. Неперевершеним Іродом став Олег Головенко. Костюми юнаки виготовляли самостійно. Їхньому натхненню можна було лише позаздрити, і, мабуть, саме їхній приклад притягував інших молодих людей та підлітків. Років три тому утворилися два гурти вертепу: старші і молодші. Молодшій групі подобається «гастролювати», тобто відвідувати сусідні села. Якщо у перших виставах ролі ангелів виконували хлопці, то тепер це переважно дівчата. Приємно, що учасники вертепу одні одних підтримують, заохочують. Юні артисти досить відповідальні. Особливо активними є Наталія і Сашко Ковч, Тетяна і Сашко Літвінчуки,, брати Володя і Богдан Мельничуки. Це так звані сімейні дуети вертепу. Богдана Мельничука в селі називають артистом номер один, кажуть, що йому можна виступати і на столичній сцені. Трепетна гра властива Соломії Войтюк та Насті Ткачук.
Минулого року у різдвяному сюжеті з’явилася примхлива коза, в яку перевтілився Віталій Подзізей. Василем – господарем кози – був Богдан Артемчук, Меланкою – Олег Довгун, лікарем – Павло Хом’юк. Завітали до вертепу і представники циганського племені у виконанні Максима Лаця і Ярослава Менкунця.
На даний час всі учасники різдвяного дійства навчаються у вищих, середніх спеціальних закладах та у школі. Проте незважаючи на зайнятість, залюбки поспішають на репетиції, беруть участь у створенні сценарію. Цього року мають бажання приєднатися і юні учасники. У талановитої молоді чудовий художній керівник – Віта Баранович.
Поки у будинку культури готуються до чергової репетиції, пані Леся запрошує кореспондента до Галини Мельничук, уродженки Руснова. Пані Галина зберігає в пам’яті вертепні дійства 50-х років минулого століття.
-Найкрасивішою у вертепі була різдвяна зірка, – пригадує Галина Мельничук. – Вона нагадувала сонце. Справжнім дивом на той час були різнокольорові «ріжки» цієї зірки.  Всередині горіла свічка. Зірку крутили рукою, але свічка не гасла. Костюми були саморобні. Жидка в ті часи називали Гершком. Зазвичай він був високого зросту, з горбом, у чорному костюмі, носив довгі коси, зроблені з клоччя. Та найбільше страху наганяла Смерть. Зуби у неї були з картоплі, а як страшно вона ними цокала. Ми з братом сиділи на печі і дуже боялися. У вертепі брали участь місцеві співаки. Як вони гарно співали! У нас була родина Банах, у якій всі співали в церковному хорі, знали багато колядок.
Свято – це не лише радісний настрій. Це особливо зворушливе відчуття єдності поколінь. Відроджуючи звичаї та традиції давнини, молоді покоління неодмінно вносять щось нове у народні традиції, те, що перекликається із сучасністю. У Бубнівському БК тривають репетиції вертепу, а з унікального портрета, який займає майже всю стіну у приміщенні, на талановиту молодь споглядають знамениті люди Бубнова, ще в 60-ті роки увіковічені художником на полотні. Зв’язок поколінь триває, і міст між ними – наші безсмертні традиції, наша вірність мудрості народній.
Антоніна Булавіна, с. Бубнів, Володимир-Волинський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>