Сусідські війни тривають: квіточками справа не обмежилась, у хід пішли кури, кіт та навіть особа їхньої господині…

OLYMPUS DIGITAL CAMERAІсторія про квітник на вул. Запольській у Володимирі, розказана у №20 нашої газети за 18 травня у матеріалі «Перш, ніж посіяти квіточки під парканом з боку дороги, треба зібрати автографи всіх жителів вулиці», мала продовження…
Нагадаємо: через особисту неприязнь сусіди заявили у муніципальну поліцію на Світлану Ковальову, яка біля свого паркану з боку проїжджої частини дороги зробила газон, насадила квітів, а клумбу обгородила декоративними каменями. Чотири роки квітник нікому не заважав, аж раптом за недотримання Правил благоустрою міста жінці довелося відповідати перед адмінкомісією, на якій пані Світлані винесли зауваження.
Після публікації матеріалу розлючені сусіди влаштували нові «розбори», цього разу – через курей. Втім жінка сама написала про це у листі, який принесла у редакцію.

«Хочеш миру – готуйся до війни»

Так розпочала свою розповідь у листі Світлана Андріївна. А далі зазначила наступне: «Після виходу статті про мій квітник сусід Микола Кусьмирук та його дружина Лілія не могли дочекатися мене з роботи…
Зазвичай кожного вечора я випускаю своїх курей на вулицю. Оскільки це земля загального користування, я не знала, що нею можуть користуватися всі, крім мене.
У цей вечір, 18 травня, я, як завжди, відкрила ворота. Та цієї ж миті із-за свого паркану вийшов, ні, не вийшов, а вилетів Микола Кусьмирук та з криками і нецензурною лайкою почав доказувати, що мої кури не мають права гуляти на дорозі. Слідом вийшла і його дружина, яка вдалася до погроз, що вона цього не допустить, бо нібито кури заважають гуляти її онукам (а якщо бабусі з дідусем заважатимуть авто, що проїжджають по вулиці? То що, перекриють рух транспорту?!). Можливо, все так би закінчилося. Та п’яний сусід не заспокоювався, періодично виходив на вулицю, кричав і ображав.
Я не витримала і викликала поліцію. Протягом трьох годин смиренно чекала приїзду поліцейського наряду, а Микола лютував, допитуючись, де ж мої «погані менти» та що ж я довела, звернувшись у газету. Шкода, що я якось одразу не здогадалася зняти це все на відео.
Поліцейські все ж приїхали. Не знаю, чи склали вони адмінпротокол, бо протоколи складають виключно на мене, але пообіцяли, що сусід більше не буде мене чіпати.
Але наступного вечора повторилося те саме, щоправда, викликати поліцію я не стала, бо це безрезультатно. Та коли Лілія Кусьмирук почала підбурювати сусідів, мовляв, треба щось робити з моїми курми, я вирішила знову звернутися у редакцію.
Справа не в курях, ну не буду я їх більше випускати, а в тім, що ця «коаліція» не заспокоїться, знайдуть інший привід (у мене є кіт, який теж в опалі…).
Стаття із висвітленням подій навколо квітника зачепила болісне питання, що стосується деяких сусідів. Це паркани та прибудовані хати, які, немов гриби, повилазили на тротуар, що, зі слів одного із членів адмінкомісії, має бути на дорозі. То у мене виникає запитання: «білим» можна все, а як же бути з «чорними»?
Зазначу лише одне: якщо хочуть справедливості, то всі повинні її дотримуватися, а закон має бути один для всіх!»

«Вимагаю спростування і вибачення!»

Невдовзі після пані Світлани у редакцію завітала сама Лілія Кусьмирук із претензіями до журналіста, мовляв, чому при підготовці статті дві сторони (Світлану Ковальову та начальника муніципальної поліції) заслухала, а їх, Кусьмируків, проігнорувала. Тільки не уточнила пані Лілія, на яке саме запитання хотіла б відповісти. Може, бажала пояснити, чому самі накидали купи сміття під свій гараж з боку вулиці і не прибрали, а натомість скаржилися муніципалам на жінку, яка дбає про благоустрій? То навіщо було питати і без того очевидне, тим більше, що відповіді були б цілком прогнозованими.
А далі пішло-поїхало. На своє виправдання гостя сказала, що робили ремонт і винесли сміття, але ж вони його прибрали! Тут варто уточнити, що коли газета вже була відправлена на друк, нам стало відомо, що після дзвінка журналіста вулицю Запольську знову відвідав начальник муніципальної поліції і якось вмовив господарів навести лад на своїй території. Тож зробили вони це не з власної ініціативи. Також і пані Світлана прибрала каміння, слідуючи вказівці правоохоронця. Правда, зелені насадження він дозволив залишити. Здавалося, інцидент був вичерпаний. Та де там! Лілія Дмитрівна рішуче заявила, що квіточки їй не потрібні. Жінка вимагала, зриваючись на крик, аби ми написали спростування на матеріал і вибачилися перед нею, бо її «виставили перед сусідами».
Цікаво, на якій підставі писати спростування, адже все, що зазначено у статті, правда. І така правда, що Кусьмируки легко впізнали себе, хоча їхнього прізвища з етичних міркувань (і ніяк не з метою «виставити») у газеті вказано не було. А зараз вони самі змусили розкрити всі карти.
Потім пані Лілія переключилася на особу сусідки, розповідала, яка вона «така-розсяка», мовляв, конфліктує з усіма сусідами.
-Та вона сама провокує сварки, сміючись нам услід! А ми хочемо спокою. І ще хочемо, щоб вона не випускала своїх курей, бо наші малолітні внуки через них не мають де гуляти, бояться півня.
Ознайомившись зі змістом листа пані Світлани, Лілія Дмитрівна заперечила три моменти: те, що сусідку ніхто з роботи не чекав, що її чоловік Микола не був того вечора п’яним і що розповідь Світлани Андріївни про захоплення деякими сусідами частини тротуарів – чиста вигадка, бо ніхто нічого не захоплював. А про матюки, що лунали на адресу жінки, не сказала нічого: чи забула, чи вважає такий стиль спілкування із сусідкою цілком нормальним.
Залишившись незадоволеною змістом нашої розмови, гостя заявила, що піде скаржитися у міську раду та ще кудись і покинула редакцію.

«Хочу підтримати Світлану Ковальову»

І на цьому обговорення резонансної статті не закінчилося. Того ж дня у нас було ще дві гості, які приходили з метою підтримати пані Світлану. Перша з них, яка просила не називати свого імені, аби уникнути конфліктів з Кусьмируками, – давня знайома героїні нашої розповіді. Жінка запевнила, що знає Світлану Андріївну як людину порядну, хазяйновиту, трудолюбиву, таку, що не терпить безладу ні у себе вдома, ні у місті.
-Вона не ховається за чиїсь спини і, коли стикається з несправедливістю, відкрито про це заявляє. А сама не шкодує ні сил, ні часу, щоб зробити бодай щось, аби життя стало кращим. От тільки дехто її не розуміє, бо звикли жити, як їм заманеться. Вважаю неприпустимим таке ставлення до неї з боку сусідів.
Наступна гостя представилася Галиною Гаврилюк. Розповіла, що раніше багато літ була сусідкою Світлани Андріївни. Емоційність цієї жінки ніколи не заважала бути їм добрими друзями. А потім Галина Василівна переїхала у Льотниче, де мешкає сама. Але Світлана не забула про пенсіонерку і чим може допомагає їй:
-Свєта, причому з власної ініціативи, допомагає мені обробляти город, приїжджає і прибирає в хаті, привозить продукти. Я дуже їй вдячна за непоказну доброту і чуйність. Вона – дуже хороша людина. А якого сина виростила! Хлопець закінчив педучилище, а зараз з відмінними оцінками навчається в університеті. Сусіди даремно на неї нападають. Тож нехай знають, що Світлана не одна, що є багато людей, які готові її підтримати, бо вона цього варта.
* * *
На завершення хочеться звернутися до всіх, хто не може без скандалів. Життя і так складне та швидкоплинне. Тож не витрачайте його на безглузді сварки, будьте добрішими до оточуючих, тоді всім буде краще і комфортніше у цьому світі.
Міла Сергєєва, м. Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>