Сучасні технології, неймовірна спека та специфічна кухня: володимирчанин поділився враженнями від проживання та роботи у Китаї

изображение_viber_2019-10-15_14-20-55Учасник бойових дій на Донбасі Володимир Ткачук зі своєю половинкою Анною близько двох років пізнавали Китай. Чоловік розповів, що їх здивувало та шокувало у цій країні.
Володимир – справжній Герой. Адже він – один із тих десантників, що обороняли Луганський аеропорт у 2014 році.
Контракт із Збройними Силами України хлопець підписав після того, як закінчив місцеве вище професійне училище, у 2011 році. Зізнається, що планував навчатися у Львівській академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, але спочатку вирішив,так би мовити, з середини познайомитися з військовою справою. Дуже хотів потрапити у десантні війська, тому просив направити його у Львівську військову частину. Тим більше, що там, у культурній столиці України, закінчувала навчання у Львівському державному університеті фізичної культури його кохана Анна. З дівчиною вони познайомилися, навчаючись у гімназії, і відтоді надовго не розлучалися. У молодих людей однакові погляди на життя та спільне захоплення спортом.
Незважаючи на те, що трирічний контракт із ЗСУ закінчувався, все ж у зв’язку із загостренням ситуації в країні та початком бойових дій на Донбасі, Володимир продовжував службу. Він був у числі тих десантників 80-ї бригади, що з квітня 2014 року обороняли важливий стратегічний об’єкт – Луганський аеропорт. Нагадаємо, військові у повному оточенні впродовж 146 днів виконували там покладені на них завдання. Були перемоги і втрати… Як виживали, що пережили – страшно уявити й важко описати…
Коли Володимир повернувся із зони АТО, Аня звільнилася з роботи (працювала після закінчення вишу в туристичній агенції) і вони приїхали додому – у Володимир-Волинський.Спочатку думали працевлаштуватися тут. Але якось брат Анни Артем запропонував прилетіти до нього у Китай, де він уже тривалий час мешкав та працював. Хоча сумнівалися, все ж наважилися на такий крок. Оформили туристичну візу на два місяці з коридором у 30 днів і гайнули за кордон.

Місто Шеньчжень будується швидкими темпами і вдень, і вночі

- Наш літак приземлився у Гонконзі. Саме з цього міста розпочалася наша захоплива, повна емоцій та вражень, мандрівка, що неочікувано розтягнулася аж на два з половиною роки (кілька разів чималими зусиллями та з певними ризиками нам вдавалося відкривати нові візи).Розпочалося наше знайомство з Китаєм, – розповідає Володимир. – Проживали ми у місті Шеньчжень. Воно знаходиться на півдні Китайської Народної Республіки, межує з Гонконгом. А ще – входить у п’ятірку міст світу за темпами приросту населення і є одним з тих, що найбільш динамічно розвиваються у Китаї. Зізнаюся, коли туди їхали, думали, що на вулицях буде безліч людей, чимало транспорту, затори, шум та гамір. Діставшись міста – здивувалися, адже там досить спокійно й не велелюдно. Звичайно, у годину пік у вагон метро було не просто протиснутися… Але це, напевно, чи не єдина зі значних незручностей. Взагалі, метро нас вразило, адже там досить грамотно продумане сполучення: з будь-якої станції можна доїхати в потрібне місце. Пересуватися містом допомагають також різні види громадського транспорту: таксі, тук-туки (моторікши чи авторікши – це триколісний транспортний засіб, який перевозить пасажирів та вантажі), а також велосипеди, які можна взяти в оренду мало не на кожному кроці та залишити, приїхавши у потрібне місце (звичайно, кожну поїздку необхідно оплатити через смартфон). Взагалі, там весь транспорт – електричний, навіть великі вантажівки та автобуси. Попри велику кількість населення, у заторах нам стояти не доводилося. Більше того, для громадського транспорту навіть передбачені об’їзні дороги.
Це місто – дуже молоде, йому лише сорок років, а кількість населення, згідно перепису 2010 року – понад 10 мільйонів.
За словами Володимира, місто будується шаленими темпами. Бригади й сучасна техніка працюють цілодобово. Прямо на очах з’являються нові будівлі та дороги.
Шеньчжень також відомий своєю висотною архітектурою (там є стоповерхівки та все ж переважають будинки, що мають 35 поверхів) і також тематичними дуже гарними парками. Саме у парку Володимир та Анна частенько займалися спортом, щоправда, найчастіше порізно, адже у них графіки роботи не співпадали. Володимир працював, як і більшість місцевих мешканців, з 14-ої до 22-ої години, а Аня йшла на роботу на 8-му і трудилася до 17-ої.

Як вареник у маслі: вразили ціни, що дозволяють жити, ні в чому собі не відмовляючи

изображение_viber_2019-10-15_10-25-51- Щойно приїхавши у Шеньчжень, ми орендували кімнату. Жили не самі, а з ще трьома молодими людьми, – розповідає Володимир. – Але знайшовши роботу та більш-менш освоївшись у чужій країні, буквально через місяць ми винайняли однокімнатну квартиру-студію.Приємно вразило, що ціни на оренду житла та й на проживання у цій країні загалом є дуже доступними та подружня пара (за умови, що обоє працюють) цілком мають змогу винайняти окреме житло йжити, як вареник у маслі, ні в чому себе не обмежуючи.Аня вже за тиждень нашого перебування у Китаї влаштувалася на роботу, де працювала весь час, доки ми там жили. Вона навчала малечу англійської мови у дитячому садку, адже мала досвід спілкування англійською. Я ж цю іноземну мову у школі не надто вчив, тому змушений був згодом опанувати самостійно. Теж спробував себе в ролі вчителя (але фізкультури)у садочку і зрозумів, що це не моє. Тому через спільних знайомих я влаштувався у логістичну компанію, де й працював до повернення додому. У мої обов’язки входила перевірка товарів і відправка за вказаною адресою в різні країни пострадянського простору. Зазначу, що Шеньчжень є одним із найбільших центрів електронної та електротехнічної промисловості. Ви не уявляєте, який там ринок техніки! Розміром, як наш Володимир, напевно. Можна блукати там годинами… Окремо відділ, де продають електроніку, відділ, де торгують лише чохлами до телефонів, відділ, де на прилавках – лише ліхтарі. Інколи навіть не знаєш, що там і де продають.

Пів року звикали до спеки

изображение_viber_2019-10-15_10-25-39Володимир розповідає, що облаштуватися в цій країні було не так складно, як адаптуватися до клімату. Ну дуже вже спекотно там!
- Було некомфортно нам перші пів року – ніяк не могли звикнути до спеки. Вийшов з метро, пройшов 100 метрів – і уже весь мокрий. Ми, як і китайці, носили з собою рушничок, щоб витирати піт, брали воду чи теплий чай. На роботі була можливість прийняти душ, щоб освіжитися, – пригадує Володимир.

У Китаї чимало українців

Чоловік розповідає, що місцеві мешканці дуже добре ставляться до іноземців, і взагалі, китайці – дружелюбні й хороші люди. Вони ніколи не сваряться, не вступають у суперечки, не зловживають спиртним. Їм байдуже до зовнішнього вигляду інших, не звертають уваги на те, хто та в що одягнутий. У цій країні, за словами Володимира, мешкають і працюють дуже багато вихідців з пострадянських країн, серед них – чимало українців. Зазвичай вони там знаходять себе у модельному бізнесі (у Китаї дуже люблять європейську зовнішність), знімаються для реклами, виступають у клубах, а також працюють вчителями англійської. З великою кількістю земляків володимирчани познайомилися й потоваришували, часто зустрічалися та разом їздили на екскурсії містом чи відпочивати на море та у гори. Усе спілкування, та й взагалі будь-які фінансові розрахунки та інформування відбувалося через спеціальні групи у ВіЧаті (це щось подібне до звичного нам Вайберу).
изображение_viber_2019-10-15_10-26-16- Взагалі, таке враження, що в цій країні у смартфоні «усе життя». Ми за весь час не вмикали навіть телевізора. Всю необхідну інформацію брали через інтернет, – пригадує Володимир. – А ще чимало операцій можна було провести через ВіЧат. Наприклад, поспілкуватися з земляками у Китаї, порозмовляти з рідними в Україні, оплатити рахунки чи купити поїздку у метро. Там готівкою ніхто уже й не розраховується. Був випадок, коли один чоловік підходив просити милостиню, а я змушений був відмовити, бо не мав грошей в кишені, а він каже: «Вейсінь» (по китайські – ВіЧат), тобто навіть таким чином можна допомогти тому, хто просить. Через цю комунікаційну систему передають також і штормові попередження про тайфун.

Найбільше не сподобалася місцева кухня

- Нас здивувало, що китайці постійно щось жують. У них дуже популярними є курячі лапки, якими ласують і дорослі, і малеча. Їх можна купити у кожному супермаркеті. Якось і ми спробували їх. Не посмакувало. Взагалі, нас інколи дивували, смішили, а часом навіть шокували гастрономічні вподобання місцевих мешканців. Вони полюбляють яйця з різними соусами, приготовлені за їхніми особливими рецептами свинячі копита чи голови. У них багато страв із рису, хоч він і не такий, як у нас, навіть дещо смачніший. Ми помітили, що китайці вдома не готують, як звикли це робити українці. Їм швидше й дешевше будь-які страви замовляти. Оскільки китайська їжа дуже специфічна і нам не надто смакувала, то ми все готували самі. Продукти замовляли на спеціальному сайті або шукали в інтернаціональних магазинах, адже звичних нам овочів та круп не купити у звичайних супермаркетах.Та й ціни на них – високі. З місцевої кухні нам смакували різні види риби, яку китайці чудово готують з овочами на вогні – на барбекю ми частенько виходили у вихідні.
- Фрукти, такі як яблука, приміром, там дуже дорогі. Значно дешевше обходилися ананаси, манго чи плоди кактуса, що виявилися дуже смачними. Звісно, ми куштували різні екзотичні фрукти. Пригадую, якось купили фрукт дуріан, що так подобається місцевим мешканцям. Виявилося, він має настільки разючий неприємний запах, що ми його змушені були просто викинути. І надалі, купуючи якийсь смаколик, приміром, морозиво, ми уже боялися, чи бува у його склад не входить дуріан (читати ієрогліфи не вміли, а на око не завжди вдавалося все вірно оцінити. Згодом на смартфона скачали спеціальну програму, що допомагала перекладати усе англійською – це досить відчутнополегшило нам життя). Молочних продуктів у Китаї взагалі немає. Нам дуже не вистачало ряжанки, сметани, сиру.

Масажі китайці роблять просто на вулицях та в торгових центрах

изображение_viber_2019-10-15_10-26-04Дивним для нас видалось і те, що різноманітні послуги, такі як стрижки чи манікюр, китаянки роблять просто на вулицях, в торгових центрах. Так само, як і масажі, що дуже популярні там. Зокрема масаж ніг, стоп, вух, голковколювання… Ми не наважувалися на такі процедури, адже вони проводилися в антисанітарних умовах. Як нам потрібно було підстригтися, то через ВіЧат знаходили земляків, які займалися такою справою вдома та зверталися до них за допомогою.
Володимир розповідає, що подорожувати країною – недорого. У вихідні вони з друзями неодноразово їздили на відпочинок. А на китайський Новий рік, коли у країні багато вихідних, Володимир та Анна літали в Тайланд і Камбоджу. 26 днів тривала їхня незабутня та насичена враженнями та емоціями подорож.
- Я про Китай можудовго розповідати. Це дуже цікава країна. Як будете писатипублікацію – наголосіть: хто буде мати можливість поїхати в Китай – нехай неодмінно нею скористається – не пошкодують.
Володимир та Анна повернулися з Китаю минулого року. Уже тут, на Батьківщині, одружилися.
Привезли з мандрівки, окрім подарунків рідним, чимало фото та спогадів про цю надзвичайну країну. Їм дуже сподобалося те, що вдалося пізнати нову країну та іншу культуру, тому вони планують ще одну – не менш захопливу подорож. Але цього разу в котрусь із європейських країн. Доки молоді, мають бажання побачити ще якусь частинку світу.
Валентина Тиненська, м.Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>