Слухачі університету ІІІ-го віку вирішили вивчити польську мову

Фото 4На уроці – тиша, яку порушує хіба що нудне завивання вітру за вікном. Юна вчителька чітко вимовляє слова польською мовою, а її учні намагаються повторювати їх, занотовують у зошити. Враження, на перший погляд, дещо незвичне, бо за столами не діти-непосиди, а статечні, вже сивочолі люди поважного віку. Юна вчителька – Юлія Литвинюк – годиться їм у внучки, але в даному разі мова йде не про одвічний конфлікт поколінь, а швидше навпаки – про єдність. Люди, які взялися за вивчення польської мови, бачать у молоденькій дівчині перш за все вимогливого вчителя, людину, яка передає їм знання. Отож, стосовно українського прислів’я щодо того, нібито яйця курей не вчать, слухачі університету ІІІ-го віку, які відвідують заняття з польської мови, цей відомий народний афоризм спростовують.
У групі навчається 13 слухачів. Що ж сприяло тому, що люди, за плечима яких величезний багаж життєвих знань, вирішили взятися ще й за польську? Як виявилося, у кожного свої мотиви.
-Колись у нас і думки не було про те, що зможемо поїхати за кордон, бо жили ми за «колючим дротом», – каже Степан Гомель. – Тепер часи змінилися і потреба у знанні іноземної мови зросла. Польща – наш сусід, і ми маємо реальні шанси там бувати. У мене в цій країні навчається онука, освоює професію фізіотерапевта. Я хочу розмовляти з нею і рідною мовою, і польською. Взагалі вважаю, що волинських дітей доцільніше навчати польської мови, ніж англійської.
-Ми багато втратили від того, що свого часу не вивчали як слід іноземну, – ділиться Віра Оніщук. – Тепер дуже хочеться наздогнати втрачене. У мене чоловік – генетичний поляк. Колись його прадід одружився з українкою. Тоді з більшою повагою ставилися до іноземців, ніж тепер. Люди взаємно поважали як національні, так і релігійні погляди. Свого часу в шкільні роки я вивчала німецьку і таки пам’ятаю те, що встигла вивчити, – жінка натхненно прочитала німецькою мовою вірш про нашу «фатерлянд» Україну.
-А я вивчаю польську в пам’ять про моїх дідуся і бабусю, котрі жили під Варшавою, – долучається до розмови Ольга Захарчук. – Там жило дуже багато українців, і я вважаю, що історично це українська земля. Дідусь пишався тим, що він – українець. Вони з бабусею пройшли весь жах Майданеку. А після війни їх примусили повернутися в Україну.
Отож, стимул до вивчення мови сусідньої держави значною мірою пов’язаний з повагою і любов’ю до свого родоводу, до того українського цвіту, що рясно цвіте по всьому світу, а також із щирим вболіванням про те, що незнання іноземних мов – значна прогалина в менталітеті українців.
-Сьогодні нашій молоді вже соромно говорити про те, що, мовляв, в Англію чи іншу країну ми не поїдемо. Життя змусило багатьох українців опинитися і в Португалії, і в Норвегії, і в Арабських Еміратах. Та й взагалі вислів «Скільки знаєш мов, стільки разів ти людина» життя лише підтвердило, – висловлює свою думку Юлія Литвинюк.
Молода вчителька народилася 11 березня 1996 року в селі Галинівка. У школі дівчинка вивчала німецьку, а тому і у Володимир-Волинському педагогічному коледжі навчалася на відділі «Початкова освіта з нахилом німецької мови». Інтерес до польської прищепила тітка, яка вже багато років проживає у Польщі. Відвідуючи родину, тітка привозила маленьку доньку Агату, з якою старшій двоюрідній сестричці необхідно було порозумітися. Згодом Агата, підрісши, привозила для сестри книги і таким чином перевіряла, чого та навчилася. Остаточно Юлія вирішила вивчати польську мову в коледжі і завдячує цим викладачу Валентині Нечай. Викладач давала дівчині додаткові завдання, спонукала допомагати товаришам. Нині молодий педагог працює вчителем німецької мови початкових класів Галинівської ЗОШ, заочно навчається на факультеті української філології Переяслав-Хмельницького університету. Коли вона дізналася, що університет ІІІ-го віку потребує волонтерів, які володіють польською мовою, відразу погодилась. Заняття проводяться раз на тиждень.
Чи подобаються Юлії її учні? Що нового у роботі з ними відкрила вона для себе як педагог?
-Я у захваті від своїх поважних учнів, – ділиться Юлія Литвинюк. – Їхнє прагнення опанувати польську мову щире. Бажання розмовляти мовою сусідів – це не просто їхнє рішення, а висновок з прожитого життя, адже вони збагнули, що втратили. Серед них є й такі оптимісти, які мріють вивчити і англійську. Робота з учнями університету ІІІ-го віку до вподоби мені ще й тому, що можу використовувати різноманітні технології, які вважаю доцільними. Велике значення має думка учнів. Ми цікавимося, на що б вони хотіли звернути увагу: на усне мовлення чи читання. Більшість таки хоче розмовляти. А ще – робота з такими поважними учнями збагачує мене знаннями психології різних вікових категорій. Дуже б хотілося, щоб приклад з нашого старшого покоління брала молодь. Увійти в цивілізовану Європу без знання мов неможливо. І не раджу мати при виборі мови якісь політичні чи національні упередження. Мова не може бути ворогом, бо вона відкриває нам світ. А тому завжди стане у пригоді.
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>