Слов’янські імена забезпечують наш зв’язок з поколіннями роду

Здавна вважали, що ім’я – це образ, який уособлює людина. Ім’я поєднує людину з попередніми поколіннями її роду, а те, що у кожного народу свої імена, є свідченням того, що завдяки імені триває нерозривний зв’язок з нацією.
Милозвучними, зрозумілими без перекладу були слов’янські імена. Жіночі відлунювали одвічну і прекрасну природу жінки-слов’янки: Бажана, Богдана, Віра, Влада, Дана, Дарина, Жадана, Забава, Зоряна, Лілея, Любава, Світлана. В іменах чоловіків перекликались між собою сила і влада, втілення Божого задуму первоздання: Благомир, Богдан, Божедар, Всеволод, Володимир, Мечислав, Мстислав, Ярополк, Ясновид. Багато старовинних імен стали прізвищами: Злотоус, Богомаз, Вернидуб, Горицвіт, Колодій, Молибог, Путята, Розум, Дорошко. Всіх і не перечислити. Із глибини віків дійшли вони до нас, не втративши свого значення.
Вибираючи ім’я для своєї дитини, ми не тільки даємо їй своєрідний код нашої мови, а й забезпечуємо нащадку здорове коріння, підтримку всього древнього роду. Адже, як дослідили науковці, що вивчають родоводи, зв’язок з предками триває 20-30 поколінь. Так що, за великим рахунком, ми всі – єдина родина.
Час диктує своє, і на арену життя виходять нові імена: Аліна, Ілона, Віталіна, Вероніка, Валерія. Куди ж зникли наші Галинки, Оксанки, Любочки, Вірочки, Валентини? У списках учнів майже не зустрічаються Васильки, Петрики, Федори, Степанки, Володі. Скажете, що з часом ми повернемось до них? Звичайно, та все ж нікому не хочеться бути восьмою Настею в класі.
Мода на імена хлопчиків також круто завернула на кінець 19-го століття. Все частіше чуємо, як хлопчиків кличуть Захарами, Пилипами, Кирилами, Платонами тощо. З’явилася у нашому суспільстві і ще одна тенденція – надати імені дитини російське звучання: Нікіта, Філіп, Кіріл, Даниїл, Артьом, Дєніс, Крістіна, Альона… Батьки не думають про майбутніх внучат, котрих кликатимуть Нікітовичами, Кіріловичами, Артьомовичами. Багато наших громадян мігрують по світу, беруть шлюби з іноземцями, що також надає своєрідності іменам дітей. Такі імена, як Габріела, Лаура, Крістіна, Рафаель, є, як правило, в національній традиції батька-іноземця. Проте, як свідчить практика, надто рідкісні імена створюють проблеми з українським правописом, привертають увагу.
Нині деякі молоді люди з примітивним мисленням живуть за принципом «Хай назвуть хоч горщиком, аби у піч всадили». У піч не всадять, але з цим іменем дитині прийдеться жити. Ось чому до вибору імені слід ставитися помірковано, вдумливо, зважено, аби в майбутньому дитина не соромилася свого імені і не прагнула його змінити.
Антоніна Солодуха, слухач Університету ІІІ віку

Розділ новин: 

Коментарі