Сім’я – берег любові

сімеййка Сасів«Цього разу забрали Оксанку… Кожний вечір перед тим, як заснути, я щиро прошу Бога, щоб завтра, післязавтра, через тиждень, місяць, нехай навіть рік мама прийшла і по мене. Ніжно обійняла, взяла за ручку та повела до затишного дому, де в мене буде своє ліжечко, стіл та шафа, море іграшок та ласощів, а головне – кожного дня я буду відчувати ласку й увагу найкращої матусі й мудрі настанови татуся…» Такими є мрії семирічної Катрусі, яка, покинута й осиротіла, опинилася у дитячому будинку.
Як добре, що в нашій країні створена Державна програма подолання дитячої безпритульності та бездоглядності, що передбачає такі форми виховання дітей, як будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, що дають шанс на втілення дитячих мрій.
Одна батьківська любов поєднала десять різних доль
Катя, Таня, Коля, Андрій, Вікуся, Андрійко, Андрюшик, Радуся, Самратик і Василько – усі вони такі різні, зі своїми характерами та життєвими долями, проте єднає їх одна безмежна любов, турбота і підтримка уважних батьків – Катерини та Андрія Сасів, які ладні віддати останнє, щоб їхні діти ніколи не зазнали у житті горя.

На подвір’ї у Сасів не вщухає дитячий сміх. Цього разу маленькі бешкетники Василько, Самратик, Андрюшик та Андрійко безтурботно демонструють своєму таткові щойно знайдений у пісочниці трофей – продовгуватий камінчик. Дітки хоч і маленькі, та добре розуміються на татусевих захопленнях, який у вільний від роботи час цікавиться археологією кам’яної доби, де тільки можна збирає експонати. Відкрили вже навіть виставку сім’ї Сасів при шкільному музеї в місті Устилузі, куди ввійшли результати клопіткої праці Андрія Васильовича: крем’яні знаряддя праці, наконечники, зернотертки та багато іншого. Невимовною радістю переповнюються дитячі серця від думки проте, що і цей камінець збагатить колекцію таточка. Ситі та одягнені малята радіють кожній дрібничці та дуже полюбляють усілякі забави. Дивлячись на них, не віриться, скільки лиха довелося сьорбнути їм у житті.
Усі вони такі схожі, та водночас такі різні
У сім’ї Сасів зараз виховується двоє рідних та шестеро прийомних дітей. Довго лелека оминав Катерину та Андрія стороною. І тільки через сім років у подружжя народився довгоочікуваний синочок, якого на честь тата назвали Андрієм. Щоб хлопчик не сумував, дуже хотіли люблячі батьки подарувати йому братика чи сестричку, та все не складалося.
-У 2006 році ми зважилися взяти першу дитину з інтернату. Спочатку думали навіть про усиновлення, але на час президентства Віктора Ющенка була розроблена програма створення прийомних сімей. Тому, поставивши перед собою чітку мету, звернулися у службу зі справ дітей Володимир-Волинської райдержадміністрації, після цього здали обов’язкові спеціальні тести у Луцьку на непередбачені ситуації. І тільки через декілька місяців бюрократичної тяганини нам вдалося стати другими батьками для маленького Андрійка, – пояснює мама Катерина Леонідівна.
-Андрійко в нас – особлива дитина. З двох рочків мріє стати водієм швидкої допомоги. Хлопчик тямущий, засвоїв уже табличку множення, хоч і вчиться за індивідуальною програмою. Називаємо його «професором», через те що носить окуляри, – з усмішкою на обличчі розповідає про свого синочка тато Андрій.
Справді, багато українських сімей не витримують паперової тяганини, адже для того щоб зібрати всі необхідні документи, потрібно щонайменше півроку. А от Катерину та Андрія такі перепони робили ще сильнішими та стійкішими. Через два роки подружжя вирішило взяти на виховання двох сестричок-сиріт: сімнадцятирічну Катю та дванадцятирічну Таню. Зараз дівчата вже повнолітні, створюють власні сім’ї. Проте ні на мить не забувають отчого дому, де відчули справжнє батьківське тепло та щирі почуття.
Майже одразу після того, як з родини вибула найстарша вихованка, Катерина Леонідівна з чоловіком взяли з Рожищенського дитбудинку маленьку Вікусю. Були впевнені, що впораються ще з однією донечкою.
-У дівчинки яскраво виражені задатки лідера, що проявилися з перших днів її перебування у нас. Маленька Віка старається тримати все у своїх руках і любить гратися з братиками та сестричкою у школу. Дитина обожнює, коли її називають Вікторія Андріївна, і сердиться, якщо кажуть Радиківна (по біологічному батькові). Ні дня не минає, щоб дівчинка не допомогла у приготуванні їжі, не прибрала в хаті чи не подивилася за меншенькими. На неї можна покластися в усьому, – розповідає мама про свою першу помічницю.
У луцькому будинку маляти зростав молодший братик Віки – Андрюшик. Тому, коли Катерина й Андрій дізналися про його існування, то без жодного сумніву вирішили взяти хлопчика під свою опіку. Ось як відгукнувся про маленького бешкетника тато Андрій:
-Андрюшик у нас – як той маленький Тарзан. Ні хвилини не всидить на місці. Як на моторчику, лазить по всьому, що бачить: по деревах, парканах, диванах. Все на ньому горить!
А от у 2011 році на сім’ю Сасів знову зійшла Божа благодать: Катерина Леонідівна народила ще одного синочка – Василька.
Та буквально за декілька місяців після народження немовляти багатодітна сім’я поповнилася ще одним синочком – тринадцятирічним Миколкою. Працівники служби у справах дітей не хотіли віддавати спокійного, тихого і розумного хлопчика в дитбудинок, тому й зателефонували їм. А ті, звісно, не могли відмовити дитині, батьків якої позбавили батьківських прав. Зараз шістнадцятирічний Коля навчається на другому курсі Володимир-Волинського агротехнічного коледжу на автомеханіка. Хлопець задоволений вибором професії, влітку навіть спробував проявити себе: працював в авторемонтній майстерні, щоб трішки підзаробити.
Мама Катя зізналася, що не забуває хлопець час від часу навідувати свою біологічну маму, яка мешкає у селі Заріччі разом зі старшим братом.
І це ще не все, через деякий час у дітей з’явилися ще одна сестричка, Рада, та братик Самратик. Малята гармонійно влилися у щасливу сім’ю.
-Радуся по своїй натурі дуже спокійна, тому всі ніжно називають її Дюймовочкою. А рідний братик дівчинки Самратик – то дитина, яка любить всіх і все. З такими дітками ніколи сумувати, – каже про своїх меншеньких Андрій Васильович.
У чомусь все-таки схожими, а в чомусь зовсім різними є вихованці Катерини Леонідівни та Андрія Васильовича. Проте уважні батьки піклуються про всіх однаково, застосовуючи до кожного індивідуальний підхід.
Сімейні радощі – безцінні!
Як і в кожній щасливій сім’ї, у Сасів є безліч захоплень та традицій. Однією з таких є обов’язкове ранкове та вечірнє богослужіння, коли у теплому сімейному колі і дорослі, і малі поринають в молитву. А ще кожної суботи щаслива родина вирушає до церкви адвентистів сьомого дня, що у Володимирі-Волинському. При молитовному залі, де збираються старші віруючі, є ще й окремі кімнати, у яких з маленькими дітьми займаються спеціальні педагоги. У формі ігор з раннього дитинства малятам прищеплюють любов до Бога та всього сущого, вивчають Біблію, переглядають пізнавальні фільми, співають пісні. За словами маленького Андрійка, на цих заняттях дуже цікаво. Дітки, залежно від віку, поділені на «шукачів» (8-9 років), «слідопитів» (7-8 років), «бобренят» (5-6 років) та «ягнят» (3-4роки).
А от Микола та Андрій – старші синочки – стараннями церкви неодноразово бували в Карпатах, жили у наметових містечках, збирали лікарські рослини. Хлопці, крім незабутніх вражень, отримали безцінний досвід.
-У нашій сім’ї ми дозволяємо дітям бешкетувати, стрибати, бігати, гратися. Стараємося ні в чому не обмежувати їх, навіть коли малеча порушує наш спокій, – розповідають про власні методи виховання Катерина Леонідівна з чоловіком. – Проте категорично забороняємо ображати одне одного, битися, з’ясовуючи стосунки, давати здачу. У таких випадках, в залежності від провини, ми визначаємо міру покарання: просимо посидіти наодинці в кімнаті, переосмислити власну поведінку, написати, прочитати щось або ж зайнятися чимось корисним.
Одним із найбільш очікуваних свят для кожної дитини у сім’ї Сасів є день народження. Підготовка до нього починається заздалегідь, коли винуватець свята замовляє омріяний подарунок. Однак особливістю проведення самого торжества є те, що іменинник обдаровує усіх членів родини.
Оточені постійною ласкою й піклуванням мами, тата, рідних та названих братів і сестер, діти понад усе люблять проводити час на свіжому повітрі. Вже доброю сімейною традицією стали поїздки на море, озеро Соловичі чи відпочинок на місцевому ставку Білий Буг. Малеча обожнює прогулянки на природі. Неодноразово Андрій Васильович водив старшеньких до лісу, знайомлячи з місцевою флорою та фауною. З нетерпінням чекають дітлахи сніжну зиму, щоб усією родиною ліпити величезного сніговика чи фортецю, прокладати снігові тунелі, з’їжджати з гірки або ж мандрувати зимовим лісом на санях, причеплених до автомобіля.
Таким сім’ям, які щиро піклуються про самотніх та покинутих дітей, за їхню ласку, любов і турботу воздасться сторицею.
Дитячий будинок сімейного типу – одна із форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Право дитини на сім’ю прописане не тільки законами природи, а й закріплене законодавчою нормою. Зокрема порядок створення таких сімейних дитячих будинків регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №564 від 26 квітня 2002 року «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу».
Згідно з документом, під дитячим будинком сімейного типу (ДБСТ) розуміють окрему сім’ю, що створюється за бажанням подружжя, або окрему особу, яка не перебуває в шлюбі, котрі беруть на виховання та спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Рішення про створення ДБСТ приймається районною державною адміністрацією на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок, з урахуванням результатів навчання та рекомендацій обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і висновку служби у справах дітей про наявність умов для його створення.
До дитячого будинку сімейного типу в першу чергу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин вони не можуть виховуватися разом.
Батьками-вихователями можуть бути повнолітні та працездатні особи, які в обов’язковому порядку повинні пройти навчання, організоване обласним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за спеціальною програмою. Такі батьки несуть відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток своїх вихованців, зобов’язані створювати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей, навчання, поважати дитячу честь та гідність, готувати до самостійного життя і праці.
Стимулом для створення ДБСТ стало те, що в Україні з 2010 року почала діяти державна програма фінансування. Затверджено порядок призначення й виплати державної соціальної допомоги та грошового забезпечення на дітей-сиріт батькам-вихователям будинків сімейного типу. Розмір щомісячної соціальної допомоги становить два прожиткові мінімуми.
Період, протягом якого особи вважалися батьками-вихователями у ДБСТ, зараховується до їхнього загального трудового стажу.
***
Якщо ви наважитеся подарувати дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, затишок своєї оселі та безцінну турботу сердець, звертайтеся до Володимир-Волинської районної служби у справах дітей за адресою: м.Володимир-Волинський, вул. І.Франка, 8 або ж за тел. (03342)2-12-29.
Сторінку підготувала Аліна Джарига

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>