П’ятсот двадцять років тому в наше місто прийшли отці-домінікани

домініканський монастирАж не віриться, що вже 520 років, більше ніж півтисячоліття, у затишку молоденьких каштанів заховався колись величавий Домініканський монастир, фундатором якого у далекому 1497 році був сам Великий князь литовський та король Польщі Олександр з династії Ягелонів.
Побудова монастиря домініканців та Троїцького костелу у Володимирі пов’язана з широкою хвилею католицької експансії. Дату його спорудження повторюють всі літературні і архівні джерела. Фундацію зробив король Олександр Ягелон у 1497р. Монастирські корпуси були з’єднані у квадрат неправильної форми. Між корпусами був внутрішній двір, зі сходу до них добудували костел Святої Трійці, який не зберігся до нашого часу. Відомо, що монастирю належали великі земельні ділянки, ставок, сад, і межували вони з володіннями Успенського собору. Окрім земель, монастир мав право утримувати корчму, варити і продавати пиво, мед, горілку та вино. Мав він і млин на річці Лузі та кілька дворів з підлеглими селянами. Серед володінь монастиря також згадуються села Волька-Федорівська, Лабенчі, Радовичі, Роговичі, Шистів. Усі ці юридичні права монастир отримував поступово. Так звані привілеї були видані польськими королями.
Візитаційний опис костелу від 1802-1804рр. зазначає, що домініканський монастир будувався у два періоди. Спочатку були збудовані в 1497р. костел і дві збережені донині короткі частини будівлі монастиря – східна і західна. Костел був з’єднаний із східним корпусом. Структура костелу видовжена, з бічними каплицями. Фасад звернений до міста. У ньому 22 вікна, 12 вівтарів, пофарбованих різними кольорами, досить гарно прикрашених. У костелі було 12 дзеркальних люстр, лави, амвон та орган. У дзвіниці – 5 дзвонів. З візитаційного опису не зрозуміло, чи був вхід до костелу із заходу. Відомо лише про двері з монастирського корпусу на хори і горище костелу. Під корпусами знаходились великі підвальні приміщення з циліндричними склепіннями, були навіть викладені невеликі ніші для свічок. Підвали розділялися на великі прясла. Вхід до підвалів був із західного боку монастиря.
При монастирі була бібліотека. Домінікани утримували шпиталь. Вони не змогли зорганізувати у місті школи, адже виключне право на утримання школи у Володимирі мали лише василіани.
Значна частина вельмишановного панства, що були прихожанами монастиря отців-домініканів, бажали знайти у ньому ж свій вічний спокій, адже відправа, яка здійснювалася біля спеціального вівтаря лише в монастирі ордену домініканів, згідно з привілеєм Папи Римського, могла звільнити душу покійного.
При монастирі знаходилися поховання представників шляхетських родин Бишевських, Буйновських, Будзишевських, Вольських, Вонсовичів, Гавловських, Зелезьких, Заленських, Козик, Крушинських, Куропатицьких, Лисаковських, Менчин, Мисельських, Овлочимських, Печарських, Сестривитенських, Суходольських, Томашевських та Шклинських.
У своєму заповіті дрібний шляхтич Андрій Зеленський заповів на костел отців-домініканців 3 тисячі злотих. До скриньки братства св. Рожанця, членом якого він був, – 300 злотих. Заповів себе поховати при Володимирському костелі отців-домініканців у гробі батька і діда – земських володимирських суддів. Заповіти інших членів родини не збереглися. Але можна зробити висновок, що саме в костелі св. Трійці була усипальниця роду Зеленських.
Ще один шляхетський рід мав родовий склеп у костелі св.Трійці. Це представники середньої шляхти – Козики. Наприкінці ХVI – на початку XVIIст. представлені на Волині нащадками князя Дмитра Замлицького Козики. На жаль, відомостей про родовід досить мало, щоб можна було виділити конкретну релігійну приналежність. Тим не менше, відомі факти дають підстави для певних висновків. Так князь Петро Козика у тестаменті 1628 року називає себе католиком. Очевидно, цієї ж конфесії дотримувалися і решта родичів.
У реєстрі тестаментів волинської шляхти згадуються й інші родини середнього достатку, які теж бажали бути поховані саме під покровом отців-домініканців. Серед них: Криштоф Линевський (1651), Анна Лисаковська (1651) – родинний склеп у костелі св. Трійці, Марета Лисаковська (1604), Катерина Жулинська (1620), Юрій Будзишевський (1629) – королівський ротмістр, заповідав поховати його в монастирі, Софія Грибовська (1635) та інші.
Чи могли бути поховання в домініканському монастирі? Звичайно, що так. Матеріалів про монастир збереглося досить мало. Але відомо, що він був шанованим серед католиків усієї Волині і другим за розміром після Луцького домініканського монастиря, в якому теж були поховання.
У 1833р. костел Святої Трійці згорів у пожежі міста, яка знищила 400 будівель. У 1845р. він вже був закритий. А в 1850р. костел був повністю розібраний. Згідно з указом Миколи І, домініканський монастир було закрито. Після проведення перебудови та ремонту монастирських корпусів тут розмістилася державна установа – казначейство. Після 1914р. – польське староство. З 1941р. у келіях знаходилася комендатура 90-го прикордонного загону. Нині приміщення використовується вищим професійним училищем. Інтер’єр споруди значно змінився з того часу, однак у багатьох приміщеннях залишилися старовинні склепіння, які нагадують про давнє монастирське минуле. І хто його знає, як ще зіграє історія в майбутньому. А що буде тут через сотні років, напишуть наші нащадки. І це буде нова епоха. Але хочеться вірити, що монастир отців-домініканів не зникне з карти нашого міста.
Орися Вознюк, науковий співробітник адм. ДІКЗ «Стародавній Володимир»

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>