30 червня один із заслужених педагогів Нововолинська, Олександр Юхимович Глозман, який упродовж п’ятдесяти трьох з половиною років учителювання вивів на широкий шлях життя, навчивши долати найскладніші перешкоди, не одне покоління школярів, відзначив свій 90-річний ювілей.
Із цієї нагоди в гості до ювіляра завітали з вітаннями начальник управління освіти Олександр Моренко, голова профспілки педагогів міста Ніна Гніровська, директор СЗШ №3 Юрій Мороз, голови ветеранських організацій, його колеги та учні, з якими доля звела багато років тому, з якими стояв, як зазначив нинішній керівник управління освіти, біля витоків освітніх традицій педагогів шахтарського міста. Вони говорили імениннику теплі і щирі слова подяки, дарували квіти та подарунки. Від влади пам’ятну адресу за підписом міського голови Віктора Сапожнікова вручив його заступник Андрій Сторонський.
-Кажуть, щоб виконати свою земну місію, людина має збудувати дім, посадити дерево і народити та виховати сина. Та якщо порахувати всіх дітей, яких виховував Олександр Глозман, то їх набереться декілька тисяч, - зазначив директор третьої школи Юрій Мороз.
На Волинь Олександр Юхимович разом зі своєю юною дружиною Євгенією Павлівною приїхали в 1946 році. Познайомилися вони в Білгород-Дністровську, куди молодий офіцер прибув відразу після війни, закінчивши перед тим два військових училища і встигнувши 8 місяців повоювати. Направили його в с. Поромів Іваничівського району, де спочатку викладав математику, а потім працював завучем. Євгенія взяла на свої плечі сільську медицину. Якось непомітно, за нелегкими шкільними буднями і родинними клопотами, адже мали вже двох дітей - сина і красуню-дочку, минуло 13 років. Одного дня Олександра викликали в райвно і запропонували посаду директора Іваничівської середньої школи-інтернату. Він погодився, але працював там недовго - його не затвердили. Тож в 1960 році сім’я Глозманів переїхала в молоде шахтарське місто, яке в той час потужно розбудовувалося. Направили його вчителем математики в першу школу, згодом він став там завучем, деякий час був керівником навчального закладу, потім – викладав математику та працював заступником директора з навчально-виховної роботи в школі №3, де й закінчив свою багаторічну трудову діяльність, маючи 53,5 роки педагогічного стажу.
До речі, цього року подружжя Глозманів відзначає ще й 65-річчя свого шлюбу. На превеликий жаль, обом їхнім дітям доля не дозволила дожити до цього світлого дня.
-Декілька років тому не стало сина, дуже молодою померла й наша Тетяна, - зі сльозами в очах пояснює 82-річна мати, показуючи рукою на портрет на стіні, звідки до осиротілих батьків молодо всміхається вродлива чорноока дочка. - Тож приходиться доживати віку самотою, борючись зі хворобами, які гнуть до землі і позбавляють можливості бачити світ (Євгенія Павлівна - інвалід І групи по зору, став погано бачити та чути і глава родини).
Єдиною відрадою для стареньких стали двоє онуків, які не так часто, як би хотілося, відвідують їх сумну оселю.
