Якось один мій знайомий сказав, що Бог дав людям мову, аби вони розуміли одне одного, і якщо розуміють – мова виконує свої функції. Із цим було б важко не погодитися, якби не декілька «але».  Сьогодні мову розглядають у багатьох аспектах суспільного життя. А те, наскільки грамотно люди володіють нею, визначає їх освіченість і культурний рівень.

Українська мова (історичні назви — руська, русинська) —  національна мова українців. Вона належить до слов’янської групи індоєвропейської  мовної сім’ї. Число мовців — близько 45 млн., більшість яких живе в Україні. Українська мова є державною мовою в Україні та офіційною мовою Придністров’я. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Англії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою у світі послуговуються від 41 до 45 млн. осіб, вона є другою чи третьою слов’янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) і входить до третього десятка найпоширеніших мов світу.
Як бачимо, українська мова розповсюджена і популярна, але її доля досить непроста. В Україні державна мова часто стає предметом спекуляцій політиків. Ми чуємо з цього приводу багато галасу, але бачимо мало конкретних результатів щодо популяризації і розвитку мови. У нас і досі катастрофічно не вистачає якісної україномовної літератури. Кінематографісти нечасто знімають фільми українською. А діячі мистецтв, естрадні виконавці мають у своєму репертуарі більше закордонних (англомовних, російськомовних та ін.) творів, ніж вітчизняних. Причина такого явища очевидна – гроші, тобто намагання більше заробити як на пострадянському просторі, так і в інших країнах. Це ж стосується і телевізійних програм, які невигідно робити тільки для українського глядача. Разом із тим, засоби масової інформації нерідко використовують далеко не літературну мову. У широкому вжитку – суржик, сленг, жаргонізми, іноді нецензурна лексика. Все це чинить вплив на споживача, тобто на нас із вами. В результаті маємо те що маємо. Наші співгромадяни, які впевнені, що розмовляють українською, насправді використовують «мікс» літературних слів, приправлений всяким сміттям, причому останнього – більше.
Інтерв’ю з фахівцем
Про сучасну українську мову у нашому суспільстві спілкуюся з головою кафедри словесників Володимир-Волинського педагогічного коледжу Світланою Лупенко-Ковтун.
-Світлано Миколаївно, які проблеми, на вашу  думку, переживає сьогодні українська мова?
-Основна проблема – це недостатній рівень популяризації української мови  у нашій державі та зменшення кількості годин української у школах. За таких умов заклади освіти повинні робити все для того, аби спонукати дітей і молодь до вивчення рідної мови. Так у нашому коледжі дану проблему розв’язує керівництво, а саме збільшено кількість годин для роботи з обдарованими студентами, діє студентське наукове товариство з української мови, планово і систематично проводяться науково-практичні конференції із залученням шкільної молоді та майстер-класи з культури мовлення і  орфографічної грамотності для працівників коледжу і вчителів міста. Зараз ми готуємося до декади викладачів-словесників, що проводитиметься на базі нашого коледжу  з 20 по 29 лютого. На захід очікуємо гостей, якими стануть вчителі-філологи із різних міст Західної України.
-У сучасному житті українська мова стала інструментом у руках політиків, які часто спекулюють на національних почуттях нашого народу. Як ви вважаєте, чи можна змішувати такі поняття як «мова» і «політика» взагалі?
-На мою думку, політика – поняття багатонаціональне. В Україні, крім українців, проживає багато людей інших національностей, які мають право на самобутність і спілкування рідними мовами. Саме тому державна мова не повинна бути проблемою обговорення  політиків. Їхнє завдання – популяризація української та знання і володіння нею на такому рівні, щоб це могло стати взірцем для наслідування.
-Чи багато ви знаєте людей, які бездоганно володіють українською мовою? Як говорять наші співгромадяни, і що повинно стати нормою у спілкуванні?
-На жаль, серед моїх знайомих, які добре знають українську мову, переважна більшість – освітяни. Хоча всі без винятку повинні знати державну мову, тобто внормовану, оброблену літературну українську. Норми українського мовлення, як усного, так і писемного, всі вивчають у школі, проте забувають їх. Отже, чуємо довкола переважно суржик.
-В Україні, на жаль, велика кількість безграмотних людей. Чому українці не хочуть вивчати рідну мову?
 -Думаю, що до зневажливого ставлення людей, особливо молоді, до рідної мови призводить вплив політиків, їхній особистий приклад і недостатня діяльність щодо усунення проблем мови на державному рівні.
 -За часи Незалежності українська мова пережила декілька хвиль реформування. З’явилися нові слова, як-то телефонна «слухавка»  замість «трубки», нові правила, наприклад, стали відмінюватися слова іншомовного походження, які раніше не відмінювалися (у «кіні», в «авті») і т. ін. У результаті це призвело до того, що люди, які раніше були грамотними, стали безграмотними. Чи виправдані такі зміни?
-Насправді подібних змін відбулося небагато, а загалом вони і не потрібні, адже існує затверджений український правопис, який є стандартом мови. А щодо змін, то на них люди не можуть реагувати оперативно. Щоб завжди залишатися компетентним у мовному питанні, треба постійно вдосконалювати свій особистий рівень, користуючись першоджерелами науково-методичної літератури.
Ми всі навчалися потрошки… 
Наші співвітчизники мають можливість вивчати рідну мову у різних закладах освіти: школах, училищах, технікумах, коледжах, інститутах та університетах. Варто зауважити, що кількість уроків української мови у школах визначається програмою, а у 10-11 класах залежить від того, яка програма: профільне навчання, рівень стандарту, академічний рівень. Наприклад,  п’ятикласники у І семестрі відвідують по 4 уроки української на тиждень, а в ІІ семестрі – по 3. Так само по 3 години шкільна програма передбачає для учнів шостих і сьомих класів. У 8-11 кл. школярі вивчають українську двічі на тиждень по 45 хвилин, а рівень стандарту для десятих та одинадцятих класів складає лише одну годину, академічний рівень – дві години. 
Отже, найбільше навантаження припадає на учнів 5-7 класів, коли діти засвоюють основний граматичний матеріал, правила орфографії та пунктуації. У старших класах робиться акцент на узагальнення та систематизацію попередньо вивченого, звертається увага на стилістичне використання, практичні навички, але саме тоді кількість уроків зменшується. На думку керівника методоб’єднання вчителів української мови та літератури  Володимир-Волинської ЗОШ №1 Лариси Пасальської, це негативний момент, адже для доброго оволодіння мовою необхідне  систематичне наполегливе її вивчення і значно більша кількість годин. Такої ж думки дотримується і керівник методоб’єднання вчителів української мови та літератури ЗОШ №5 Наталія Клюд.
Скільки мов знаєш, стільки разів ти людина…
У ЗОШ Володимира, крім рідної української, у рамках шкільної програми вивчається російська та англійська мови. У НВК №3, ЗОШ №5 діти мають можливість вивчати ще німецьку, а у міській гімназії – німецьку і французьку. Крім цього, у навчальних закладах працюють гуртки і факультативи із вивчення мов. Так у ЗОШ №2 функціонує факультатив  англійської, у ЗОШ №5 – факультативи німецької та англійської, а також гуртки «Народознавець» і «Культура. Дозвілля», де діти додатково займаються українською.
Найкраща ситуація - у Володимир-Волинській гімназії. Тут у рамках освітнього округу для учнів 10-11 класів працюють міжшкільні факультативи із вивчення польської та англійської мов.

Шляхи спонукання до вивчення української
-Володіння мовою – результат національної свідомості особистості, - вважає моя співрозмовниця Лариса Пасальська, – тобто, якщо у людини високе почуття патріотизму, то вона буде розмовляти рідною мовою, вивчатиме її і знатиме. До цього процесу повинна, безумовно, підключатися держава, створюючи всі умови для чіткого виконання «Закону про мови» та Конституції України.

На думку Лариси Володимирівни, непогано було б взяти на озброєння досвід країн Прибалтики, де не приймають на роботу, якщо людина не володіє державною мовою. Цей метод міг би добре спрацювати і принести свої плоди в умовах України.
Світлана Лупенко-Ковтун каже, що бажання вивчати рідну мову повинно  приходити з молоком матері. Також багато залежить від державного ставлення до мови, від добросовісного виконання своїх обов’язків вчителями-словесниками, які мають бути взірцями для молоді і любити те, що роблять. Тоді все піде у потрібному напрямку.
-Аби добре знати мову, потрібно постійно самовдосконалюватися. Ось, приміром, 8 вересня, у Міжнародний день грамотності, працівники нашого коледжу писали диктант, - продовжує розповідь Світлана Миколаївна. -Оцінювання проводилося за п’ятибальною системою, і втішає те, що нижче «четвірки» ніхто не отримав. Це завдяки тому, що у нас регулярно проводяться планові заходи із підвищення грамотності, адже вчитель доти вчитель, поки він – учень. Звичними у нашому закладі стали орфографічні тренінги, семінари із вдосконалення грамотності і особистого мовлення.
Для студентів застосовуються інноваційні методи організації навчально-виховного процесу з популяризації рідної мови: мовно-літературні квести, фестивалі мультимедійних проектів «Рідна мова у школі», які проводяться під час навчальної практики, а також навчально-виробничі тренінги «Форми мовленнєвої взаємодії» для студентів і викладачів. Щось подібне повинно проводитися скрізь.
-Аби популяризувати українську мову у суспільстві, необхідно внести корективи у навчальні програми (збільшити кількість годин), - висловлює свою думку Наталія Клюд. - У навчальних закладах повинні працювати факультативи з вивчення мови, особливо – із риторики для учнів старших класів, а сьогодні ми не можемо проводити таку кількість додаткових занять, скільки б нам хотілося, через недостатнє фінансування на державному рівні.
На оволодіння мовою впливає і суб’єктивний фактор: діти розмежовують спілкування у школі і поза її стінами, іноді соромляться говорити правильно у колі своїх друзів, також беруть приклад із своїх батьків і старших людей.
Українська мова втратила престиж через недосконалу державну політику, через відсутність національної ідеї. Мало взірців. Сьогодні навіть державне телебачення не є стандартом правильної української мови. Помилки допускають скрізь: у титрах, у рекламі, у мові дикторів і ведучих програм.