«Я стрибнув в ополонку у п’ятитисячний раз…» Тих, хто захоплюється купанням взимку, у Ківерцях поділяють на кілька категорій: 1-3 роки загартувань у крижаній воді – кандидат у моржі, 3-7 років – морж, 7-9 років – білий ведмідь, 9-12 років – сніжний барс, 12-15 років – морський вовк.

Ще донедавна Віктор Адамович носив прізвисько Сніжний барс. Нині він -  Морський вовк, адже проводить чотирнадцятий сезон зимового плавання.
–За цей час я жодного дня не пропустив водні процедури, – пан Віктор бадьоро походжав у своїй хаті. – Проводив їх навіть у найлютіші морози та заметілі. Цікаво, що тисячний день мого загартування припав на перший день Різдва. А 21 грудня минулого року я стрибнув в ополонку у п’ятитисячний раз. Найнижча температура, при якій я купався, – мінус 33 градуси. Я здійснив би заплив і при сорокаградусному морозі. Шкодую, що так низько не опускається температура на Волині. Чим холодніше надворі, тим мені краще.
–То ви облікуєте кожну оздоровчу процедуру, яку виконуєте на свіжому повітрі? – запитую у співрозмовника.
–Аякже! Я веду щоденник, щодня роблю запис про те, в яких купаюся водоймах, скільки часу ходжу взимку босим по снігу і коли на вулиці обливаюся водою…
Віктор Адамович дістає з шафи зошит. Розгорнувши його, він продовжує свою розповідь:
–Ось подивіться: перший запис у щоденнику я зробив 14 квітня 1998-го року. Тоді на Солдатське озеро, що за три з половиною кілометри від міста, мене запросив товариш. Перехворівши вірусним гепатитом, він займався оздоровчими процедурами за системою Іванова. Ми приїхали на водойму о восьмій годині ранку. Температура повітря становила два градуси тепла. Де-не-де ще лежав сніг, було дуже вітряно. Я не вірив, що товариш купатиметься. Уявляв собі, що він лише по коліна зайде у воду, намочить руки і повернеться додому. Натомість приятель швидко роздягнувся, стрибнув у воду з берега і поплив на середину озера. Якийсь перехожий покрутив пальцем біля скроні. Я стояв ошелешений. Про всяк випадок пальцем торкнувся води й відчув, що вона дуже холодна. Страх пронизував мене до кісток. Проте несподівано захотілося випробувати себе, свою волю і силу духу. Я скинув із себе одяг і без будь-яких попередніх обтирань та обливань повністю занурився у воду. Борсався у ній поблизу берега (тоді я навіть плавати не вмів), аж поки не дістав рукою до якоїсь гілочки і з великими труднощами весь мокрий виповз на берег. У той момент я мріяв лише про одне: швидше б дістатися додому і зігрітися! На щастя, якось швидко оговтався. І вже наступного дня знову подався на озеро…
Віктор Адамович зауважує, що після перших водних процедур упродовж двох тижнів він відчував якийсь тривожний неспокій, немов ось-ось мав захворіти. У медичній карточці новоспеченого моржа лікар написав, що йому протипоказано переохолоджуватися.
–Насправді усе минулося добре – я навіть нежиті не підхопив! – пан Віктор вкотре зміряв мене своїм поглядом. – І це додавало мені надії та відваги. Я дуже швидко відчув, що купання йде мені на користь, тому вирішив виконувати водні процедури кожного дня і ні за яких обставин не переривати їх! Правду кажучи, загартуванням я зайнявся без особливих на те причин – на своє здоров’я ніколи не скаржився.
Відтак Віктор Воробей почав наслідувати систему Порфирія Іванова: перейшов на дворазове харчування, не витирається після купання, голодує раз на тиждень – з вечора п’ятниці і до ранку неділі. За чотирнадцять сезонів зимового плавання Віктор Адамович лише тричі мав підвищену температуру. У це важко повірити, але простуду він проганяв… холодною водою. Жодного разу не вживав пігулок.
–Одного разу після поїздки до Луцька мене несподівано кинуло у жар, – веде далі Віктор Адамович. – Зміряв температуру – 37,3! Навіть не роздумуючи, я вирушив на озеро. І скупався в ополонці. Повернувшись додому, знову зміряв температуру. Вона вже становила 36,5. Я запідо-зрив, що зіпсувався термометр. Тому пішов до сусідів і позичив у них. Він також «застиг» на тій же позначці. Іншого разу я ходив купатись із температурою 38,7. Після плавання вона відразу спала до нормальної. Не знаю, як це пояснити. Вода стала для мене і другом, і лікарем.
 
Після операції втік з лікарні, щоб скупатися на озері

Моя уява понеслася до небес, коли Віктор Адамович, гортаючи свій щоденник, розповідав про суто житейські колізії, пов’язані із загартуванням водою.
–Якось мене поклали у Ківерцівську центральну районну лікарню – виникло нагноєння після видалення апендициту, – співрозмовник підвів голову, намагаючись заглянути мені в очі. – Оперували мене майже годину. Прийшовши до тями після наркозу, відразу почав міркувати, як мені виконати водні процедури. Я навіть не допускав думки, що можу бодай один день обійтися без них. У перші години після операції мені на очі потрапив знайомий. «Ти своєю машиною приїхав до лікарні?» – запитав у нього. «Так!» – почув у відповідь. «Ну, то поїхали…» – я почав підводитися з ліжка. «Куди?» – забігали очі в приятеля. У мене вже не було сил розмовляти, тому я показав жестом у бік озера. «Ти, бува, не здурів?!» – волосся у товариша стало дибки. Я не гаяв часу: підв’язався ремінцями, щоб рана не травмувалася. Із третього поверху мене спустили вниз на вантажному ліфті. Товариш підігнав свою машину – і ми подалися на озеро. Я покупався і повернувся у лікарню. У коридорі зустрів лікаря. «А чого це у вас голова мокра?» – запитав він суворо. «Я умивався під краном», – відказую, йдучи у палату. У наступні дні мені було вже легше тікати з лікарні на водні процедури…
Ще одна незвичайна пригода трапилася з Віктором Адамовичем у польському місті Замость. Свого часу він їздив туди з паломниками на зустріч із Папою Римським, яка відбулася на місцевому стадіоні. Перед поверненням додому чоловік кинувся шукати у місті водойму, щоб скупатися. Проте поруч не було ні ставка, ні озера, ні канави.
–Тоді мене охопило відчуття безвиході, – зізнається пан Віктор. – По  допомогу я звернувся до поліцейського. Пояснив йому, що не можу пропустити водні процедури. Поліцейський із розумінням поставився до моєї проблеми. Він запропонував піти на пожежну станцію, яка розміщувалася неподалік стадіону. Там поліцейський із трансбою полив мене холодною водою. Я отримав від цього неймовірне задоволення.
Віктор Адамович прочитав кілька записів зі свого щоденника. Наведу деякі уривки з нього.
«Жовтень, 2007-й рік. Я був у Донецьку спостерігачем на парламентських виборах. Проживав разом із колегами у дитячому таборі. Дізнався, що за 400 метрів знаходиться дамба, поблизу якої глибина річки становить понад вісім метрів. Вода там найчистіша, але й найхолодніша в усій області. Мене дуже просили не йти туди. Але я все ж таки скупався вранці до початку голосування. Звичайно, було трохи страшнувато. Місцевість незнайома, до берега річки діставався з величезними труднощами. Ледве не впав на слизьких бетонних плитах. Голова виборчої дільниці особисто засвідчила мені свою повагу і поцікавилася, чи на Волині багато таких моржів…».
«Січень, 2009-й рік. На Солдатському озері ківерцівських моржів знімали оператори з телебачення. Я першим виконав заплив у крижаній воді. Почував себе чудово. Не хотілося навіть згадувати, що мені незабаром «стукне» п’ятдесят літ. Журналісти розпитували про мій режим дня. Я сказав, що купаюся вранці щодня між шостою і сьомою годинами. Влітку зазвичай  буваю на озері раніше, коли тільки починає світати. Траплялося таке, що восени о четвертій ранку вже купався. А ввечері з 22.00 до 23.00 обливаюсь холодною водою. Взимку постійно ходжу босоніж по снігу від двох до сімнадцяти хвилин».
«Лютий, 2009-й рік. Я встановив особистий рекорд – протягом дня приймав п’ять разів купіль в ополонці. Від мого розпашілого тіла йшла пара. На озеро двічі їздив машиною, двічі – велосипедом, раз ходив пішки. Міг би десять разів поплавати в ополонці, якби вистачило часу. З купанням я навіть експериментував: купався і після лазні, і розігрітим, і в стані спокою – та ніяких негативних реакцій організму не відчув».
«Березень, 2010-й рік. До мене телефонували з Рівного. Чоловік запитував, який час найкраще підходить для купання. Я відповів: кінець лютого –  початок березня, коли все починає розтавати. Тала вода – це райська насолода, однак її секрет ще не розгадано. Зі свого досвіду знаю, що особливу насолоду приносить купання на Різдво, Водохреще та 20 лютого – у день народження Порфирія Іванова (морж із 50-річним стажем). Найхолодніше мені було купатися у листопаді при двадцятиградусному морозі. Новачкам найкраще починати загартування із квітня-травня».
«Жовтень, 2010-й рік. На свято Покрови я поїхав до друга, який проживає у Турійському районі. Біля криниці на вулиці він залишив для мене чотири відра з водою. Я посоромився сказати, що для загартування використовую лише два відра води. Що було робити?! Роздягнувся і вилив на себе усі чотири відра! Мені навіть здалося, що вода у третьому та четвертому відрах  була не така холодна, як у першому. Після процедури мав спокійний сон. Тим, хто встає вранці з важкою головою, кому сон не приносить бажаного відпочинку, раджу сміливо обливатися холодною водою».
«Лютий, 2012-й рік. Якби хтось захотів зайнятись методом Порфирія Іванова, я б з радістю допоміг. На моєму рахунку є вже кілька людей, які через загартування перестали пити спиртне та палити...»

«Теплого одягу мені не треба»

…Віктор Адамович вийшов із теплого будинку босоніж, в одній сорочці, щоб провести мене до маршрутки. На вулиці лютував двадцятиградусний мороз. Чоловік перебіг через дорогу й подався до найбільшої кучугури. І став там брьохатися у глибокому снігу з високо піднятою головою.
–Востаннє головний убір узимку я носив тринадцять чи чотирнадцять років тому, – мовив Віктор Адамович, звертаючись поглядом до мене. – Усі свої шапки та рукавиці пороздавав родичам, п’яницям та сусідам. У моєму гардеробі також немає теплого пальта. Чому? А такий одяг мені просто не потрібен. Аж до кінця жовтня ходжу у сорочці із короткими рукавами – холоду зовсім не відчуваю. Куртку, светр вдягаю, якщо надворі вдарять сильні морози. Друзі дивуються, а я вважаю, що не один лише кожух має гріти людину. Тепло повинно йти із середини, з її душі…
–Ви маєте шкідливі звички? – перебиваю співрозмовника.
–Я почав курити у сім-вісім років, – трохи розгублено відповідає Віктор Адамович. – У дорослому віці став вживати спиртне. У 1993-му році мені почувся голос зверху: «Досить!». Я подумав, що у мене «їде дах». Пішов у храм і проконсультувався зі своїм духівником. Він сказав, що такі випадки трапляються, але лише раз на 100-200 років. Так я перестав курити і пити спиртне.
А ще Віктор Адамович пише вірші, знає напам’ять понад десять тисяч анекдотів. Свого часу він навіть виграв Всеукраїнський конкурс анекдотів, який проводила ведуча програми республіканського радіо «Від суботи до суботи» Лариса Недін. Понад усе Віктор Адамович хоче стати суперморжем (провести двадцять сезонів зимового плавання) і написати книгу про свій пошук шляху до здорового способу життя…

Відступ по суті

 Нагадаю, що Порфирій Іванов (саме його методикою загартування захоплюється Віктор Адамович), радив усім купатися в холодній воді щодня. «Купайся де завгодно: в озері, річці, ванній, приймай душ або обливайся, – писав Порфирій Іванов у своєму зверненні «Детка». – Перед купанням чи після нього вийди на природу, стань босоніж на землю, а взимку – на сніг хоч на 1–2 хвилини. Вдихни через рот декілька разів і подумки побажай собі та всім людям здоров’я. Люби навколишню природу. Не випльовуй із себе нічого. Звикни до цього – це твоє здоров’я. Вітайся з усіма всюди, особливо з людьми похилого віку. Довіряй людям і люби їх. Звільни свою голову від думок про хвороби, нездужання, смерть. Це твоя перемога. Думку не відокремлюй від справи. Прочитав – добре, але найголовніше – роби!»