Олена з дитинства відчувала якийсь дивний потяг до індійської культури. Та, мабуть, ніколи не думала, що матиме можливість реалізувати себе як індуська дружина.  Вона із задоволенням вчиться готувати індійські страви, вивчає пенджабську мову, а в національному вбранні цієї країни її не відрізниш від справжньої індуски.    

             
Олені було 24. Вона заочно навчалася на останньому курсі університету, мала престижну за володимирськими мірками роботу, подруг, друзів, вродою природа її теж не обділила. Здавалось би, є все, чого можна бажати. Ну, майже все.
Чомусь завжди відчувала, що у Володимирі її долі немає. Бувало, навіть  прокидалася із жагучим бажанням чимшвидше покинути це місто. Стримувало лиш незавершене навчання у волинському університеті. Та все ж твердо вирішила, що скоро вона звідси поїде. Навіть точно визначилась куди. В Харків. Місто велике, до того ж там жила подруга Олени.
Тож, у черговий раз блукаючи у просторах Інтернету, вирішила пошукати собі пару. В пошуку зазначила місто Харків. Познайомилася із симпатичним молодим чоловіком. Його звали Чіндер, він індієць. День їхнього знайомства стрімко перевернув життя Олени з ніг на голову.

«В Україні витрачають занадто багато часу на дошлюбні стосунки…»
Необдуманими та авантюрними вчинками ніколи не відзначалися ні Олена, ні Чіндер. Те, що тоді трапилося, називають не інакше як долею. Вони познайомилися в обідню пору. Переписувалися в чаті всього дві години, потім ще стільки ж розмовляли по телефону. Увечері того ж дня чоловік сів на потяг та вирушив до Олени.
-Я його запросила приїхати в гості, - розповідає жінка. - Цілком серйозно, без жартів. Розуміла, що це поспішний та необдуманий крок, тим більше, що він -  іноземець. Але мені просто цього хотілося.
-Це, звісно, був дуже безшабашний вчинок. Познайомитися з дівчиною і в той же вечір вирушити до неї за 1000 км. Навіть не знаю, як я на це зважився. Ніколи такого не робив, - посміхається Чіндер. - Ще й, як на дивно, у ті вихідні міг собі це дозволити. Зазвичай у мене купа справ і обмаль вільного часу.       

Через добу Олена зустрічала Чіндера на володимирській автостанції. Дівчина була в окулярах, тож чоловік її одразу й не впізнав.
-А от мені індуса у Володимирі було неважко впізнати, - сміється Олена.
Зустрівшись, пішли у кафе знайомитися ближче за чашечкою кави. Згодом опинилися вже у компанії Олениних знайомих, які святкували День армії.
-Я мала можливість побачити Чіндера у спілкуванні не лише зі мною, а й з іншими людьми, - продовжує жінка. - Я побачила, що це дуже приємна, відкрита, мов дитина, добра людина. Він володіє шаленою позитивною енергетикою, якою, здається, заряджає всіх оточуючих. До мене Чіндер ставився дуже галантно та делікатно.
Того вечора молоді люди уже говорили на тему одруження та спільного майбутнього.
-В Україні витрачають занадто багато часу на дошлюбні стосунки, - дивується Чіндер. - В Індії немає такого, щоб хтось зустрічався кілька років. У нас або батьки знаходять пару молодим людям, або вони при зустрічі відразу закохуються, розуміють, що це їхня доля, та одружуються.

БАТЬКИ СХВАЛИЛИ ВИБІР
СИНА ПО СКАЙПУ
Провівши у Володимирі вихідні, Чіндер поїхав додому. Вони з Оленою домовилися, що Новий рік обов’язково зустрінуть разом. Та взявши на роботі відпустку, дівчина відправилася в Харків уже наступного тижня.
Аби заслужити право залишатися з Чіндером, їй потрібно було отримати схвалення від родини майбутнього чоловіка:
-Чіндер відразу попередив, що якщо батьки не приймуть його вибору, ми змушені будемо припинити наші стосунки.

Оскільки батько й мати Чіндера знаходяться в Індії, то, за їхніми традиціями, всі обов’язки батьків виконує старший брат. Після знайомства із Кульбіром (старшим братом Чіндера) Олена поспілкувалася зі своїми майбутніми свекром та свекрухою по скайпу.
-Чіндер лише коротко розповів про мене: сказав, з якої я сім’ї, яка в мене освіта тощо. Більше вони нічого й не питали. Задавали мені абсолютно буденні питання типу “як справи?” тощо. Вони повністю довірилися вибору Чіндера та не мали нічого проти наших стосунків, - з посмішкою згадує жінка.
-Нам пощастило, що мій батько – дуже лояльна людина, - додає чоловік. - Крім того, не останню роль зіграло те, що із Оленою близько познайомився мій старший брат, думка якого також впливала на рішення батьків.
Після батьківського благословення Кульбір здійснив над парою певний обряд, і з того часу Чіндер став вважати Олену своєю дружиною. Вона пробула у нього цілий місяць. Повернувшись у Володимир, відразу взяла на роботі ще одну відпустку, вже за наступний рік, і знову поїхала до коханого. Врешті, вона розрахувалася з роботи і переїхала до Чіндера  на постійне проживання. 

ІНДУСЬКА ДОМОГОСПОДАРКА З УКРАЇНСЬКИМ СЕРЦЕМ
Вони стали жити разом як чоловік і дружина. Чіндер займався своїм бізнесом, а Олені належало опанувати роль індуської берегині домашнього вогнища.
-В Індії становище жінки дуже поважливе, - розповідає чоловік.  - Одруженим бути престижно. Чоловік бере шлюб лише в тому випадку, якщо він зможе утримувати дружину. Жінка індуса працювати не повинна. Вона робить це лише у двох випадках: або її чоловік настільки багатий, що вона може присвятити себе якійсь благородній справі (скажімо, кар’єрі лікаря), або він настільки бідний, що вона також змушена заробляти.
Олені роль індуської дружини до душі:
-У мене з дитинства було, мабуть, якесь передчуття. Я завжди обожнювала індійські фільми, одяг, біжутерію і все, що пов’язано з цією країною. Тож зараз я із задоволенням комбіную індійський стиль одягу з європейським. Деякі речі з гардеробу мені в подарунок вислали з Індії Чіндерові батьки. Намагаюся одягатися в більш закритий одяг, адже для мого чоловіка незрозуміло, як можна ходити з глибоким декольте чи оголеними коліньми.

І навіть уклад індуського побуту, як виявилось, зовсім не налякав жінку.
-В оселі потрібно прибирати щодня, це принципово, - розповідає Олена. - Як мінімум, позамітати, помити підлогу та повитирати пил. І обов’язково в першій половині дня. Я роблю це завжди, крім неділі та своїх релігійних свят. Вважається, якщо цього не виконувати, то в домі ні в чому не буде злагоди і достатку.
Та найбільше зусиль вимагає від Олени засвоєння премудростей індуської кухні. Допомога Інтернету, поради чоловіка, який смиренно терпів подекуди «ексклюзивно» приготовану їжу, і як результат – індійські страви на столі міжнародної пари переважають.
-Хоча від борщу та вареників я ніколи не відмовляюся, - посміхається Чіндер.
Тричі на день Олена готує ротті – млинці, які індуси споживають як хліб. Готуються вони з муки і висівок. Їх їдять лише гарячими. Вони не містять ні дріжджів, ні здоби, тому від них, каже жінка, абсолютно не гладшають.

Частою стравою на столі Сінгхів є сабджі – овочевий салат, на кшталт нашого рагу, приготований на пару.
Чіндер стверджує, що в Олени добре виходить готувати багато страв. В індійській кухні, каже, головне – засвоїти науку змішування спецій. І тоді все буде дуже смачним.

МОЛОДЯТ ЗУСТРІЧАЛИ
З МОЛОКОМ
Хоча Олена та Чіндер жили як справжня сім’я, вони все ж розуміли, що потрібно узаконити свої стосунки. Зіграти справжнє весілля пара вирішила в рідному місті Олени. Це, зізнається, був її каприз.
В урочистостях вирішили поєднати елементи українських та індуських традицій.
-Наречений був шокований багатьма нашими весільними звичаями, - сміється Олена. - Він довго не міг зрозуміти, як можна викупляти молоду. Тобто, як можна викупляти те, що вже і так твоє. Дуже хвилювався, щоб під час наших обрядів усе правильно робити. Але впорався молодцем!
Відразу після викупу нареченої руки молодят спеціальним посухом (який можна замінити довгим шарфом) зв’язав старший брат Чіндера. Наречений через плече ніби потягнув молоду до РАЦСу. Так, зв’язані, вони й пройшли урочисту церемонію реєстрації шлюбу.
Перед бенкетом, замість звичних для нас хліба та меду, брат Чіндера Кульбір зустрічав молодят із молоком, яке в Індії символізує достаток та родючість.
-А скільки Кульбір обсипав нас грошима... Протягом усього весілля вони сипались на нас зі всіх боків, - розповідає Олена. - В Індії, як і в нас, найкращим подарунком для молодят вважаються гроші. Шкода тільки, що серед гостей було лише двоє індусів. Здавалося, вони легко можуть перетанцювати решту весільчан. Це у них у крові.

У травні у щасливій сім’ї очікується поповнення. Хто народиться, хлопчик чи дівчинка, батьки не знають. Наперед не можуть обрати й ім’я майбутньої дитини. Спеціальним сикхізьким обрядом це буде робити батько Чіндера.
А поки Олена потрохи опановує пенджабську мову, аби в майбутньому  спілкуватися з батьками чоловіка. А, можливо, їй доведетсья жити в Індії. Хто знає.
-Ще рік тому я жила у Володимирі і працювала в соцзабезі... – посміхається жінка.