Із виходом у світ «газової» статті в попередньому номері газети «Місто вечірнє» під рубрикою «2012 – рік двоголового дракона?» в колективі ПАТ «Волиньгаз» здійнявся галас. Збаламучений міськгаз просто-таки завирував обуренням: телефонували у редакцію, ображаючись, мовляв, простим працівникам слова не дали сказати, думкою службовця не поцікавилися. Найбільш об’ємну претензію аж на 11 сторінках власноруч списаного формату А4 висловила колишній технік аварійно-диспетчерської служби Володимир-Волинської філії ПАТ «Волиньгаз» Катерина Павлюк.
У великому словесному замісі Володимиру Закреві нагадувалося про справедливість суду Божого, журналіста звинувачено у публікації замовного матеріалу, сама авторка висловила бажання поглянути Володимиру Васильовичу в очі, щоб запитати, як то воно зараз почувати себе ізгоєм. Останнє, до речі, елементарне до виконання: пані Катерині тільки день вибрати, аби поглянути в очі Закреви – Володимир Васильович майже завжди на території філії, йдіть і питайте. Разом з тим Катерина Павлюк у листі-зверненні виклала конкретні факти, які звинувачували екс-керівника у слабкій компетенції, явних порушеннях, зловживаннях посадовою владою. З приводу публікації «Збаламучений міськгаз, або Де Закреві шукати правду» у філії міськгазу було скликано термінові збори колективу за участі працівників керівної ланки. Присутні на зборах працівники філії ПАТ «Волиньгаз»: юрисконсульт Михайло Василець, начальник дільниці ПГІГРП Антоніна Валькова, кадровий інспектор А.С. Гаврилюк, голова профкому М.О. Усенко та інші. Побувала на зборах і журналіст газети.
У цей понеділок було зовсім інше спілкування, радикально відмінне жалюгідній спробі журналіста почути детальну відповідь у кабінетах товариства минулого тижня: жваве, енергійне, сміливе, розбурхане попереднім матеріалом. Тепер ніхто не радив звернутися за коментарем в інший кабінет, ніхто не питав, навіщо кореспондент баламутить людей. Прямі погляди – усі готові говорити правду, тільки її й нічого, крім неї. Але й питання газовикам задавалися інші, згідно з обвинуваченнями, що їх описала у своєму листі пані Павлюк. Далі цитати з листа:
«Як йому (В. Закреві – прим. ред.) не соромно брехати, що його звинувачують у викошуванні трави біля відомчого будинку, приміщенні товариства? Це у робочий час працівники міськгазу, як раби, косили траву біля його будинку, де він проживає. Крім того, працівники у робочий час робили в нього ремонт».
Дійсно, учасники понеділкових зборів підтвердили: слюсарям, замість виконання прямих професійних обов’язків, часто доводилося косити траву як біля приміщення товариства, так і довкола особистого помешкання родини Закреви, що на вулиці Володимира Великого. Робочий день, бувало, минав там же, де слюсарі не покладаючи рук на совість виконували євроремонт для начальника.
«Незаконно своїм родичам надавав премії, но не простому смертному працівнику…»
Зі слів юрисконсульта, стабільну надбавку, 50 відсотків окладу, нараховувалося тільки сину Володимира Закреви, який працював у товаристві комірником. До решти працівників суворо застосовувалося правило: отримав догану чи службове попередження – рік преміальних не побачиш.
«Я (Катерина Павлюк – прим. ред.) добре знаю, як В. Закрева зловживав службовим становищем, як за перших три роки звільнив 50 кваліфікованих працівників з газовою освітою…» - далі у листі прізвища кількох із них, несправедливо звільнених працівників.
Натомість нині працюючі газовики твердили – люди йшли із займаних посад із різних життєвих причин. Упереджене ставлення пан Закрева мав до потенційних пенсіонерів. Допрацювати до завершення календарного року тим заборонялося. Тільки-но досягався пенсійний вік, їх добровільно-примусово звільняли, байдуже, що на роботу, аби у стаж додався ще рік, залишалося ходити два дні.
«Із затвердженням Володимира Закреви на керівній посаді працівників філії ПАТ «Волиньгаз» твердою рукою та вольовим рішенням позбавлено кімнати для відпочинку, заборонено готувати чи розігрівати їжу у приміщенні, телевізор замкнено у шафі, лавочки на подвір’ї демонтовано. Змушений ховати електрочайники, позбавлений простих офісних приємностей, колектив найбільше сумує за фруктовим садом. Насаджений попередником Володимира Васильовича, паном Миколою Кондисюком, сад щороку радував газовиків абрикосами, яблуками, грушами, - розповідає слюсар АДС Василь Подзізей, - нам ніхто не забороняв розмовляти з Володимиром Васильовичем, ми вітаємося з ним, але більшого спілкування самим не хочеться».
«А отут була туєва алея, - з порога власного будинку показує рукою Микола Кондисюк, - мені їх лісомисливське господарство подарувало. Туї зрубали, бо дерева заважали Закреві споглядати, хто й коли на роботу приходить. Яблуні викорчували. Ми дружили з ним раніше. Допомагали одне одному, коли він ще лісовим господарством керував. Потім я на пенсію пішов, а як його в міськгаз призначили – не знаю. Першим ділом він наказав хвіртку запаяти, що з мого подвір’я до управління вела. Мені заборонив на території з’являтися взагалі. Конфліктів між нами ніколи не виникало, чому так різко стосунки змінилися – не знаю. Були друзями, а тут одразу, «щоб моя нога туди не ступала». Не розумів я його тоді, як не розумію зараз. Авторитет начальника вимагає гідно піти з посади. Та що зробиш – така врода у чоловіка. У цій війні з власним колективом бажаю йому людяності, свою репутацію він заробив сам».
На підсумок колективних зборів присутні наввипередки скаржаться: за час керування Володимира Закреви приміщення філії жодного разу не ремонтувалося, а в газеті його охарактеризовано «білим і пухнастим». А новопризначений Олег Бомазюк вже порадував підлеглих оновленими кабінетами та відремонтованим опаленням.
Усе це можна було розповісти тижнем раніше?
Лист Катерини Павлюк в повному обсязі.
