«Ні хвилини не шкодував про те,що присвятив себе військовій службі, навіть коли смерть була поруч»

Щаслива родина: Володимир Атаманчук з дружиною Тетяною, донькою Анастасією і сином Ярославом.

Щаслива родина: Володимир Атаманчук з дружиною Тетяною, донькою Анастасією і сином Ярославом.

Незважаючи на молоді роки, Володимир Атаманчук пройшов справжнє пекло війни і надалі опікується військовими справами у виконкомі міської ради.
Кажуть, що гідно і цікаво проживе життя лише та людина, яка не тільки створила щасливу сім’ю і виростила хороших дітей, а й присвятила себе улюбленій справі. Хай які удари посилає життя, хай як буває важко, але близька серцю справа – це як бальзам, котрий гірчить, але лікує.
Саме таким «бальзамом» для Володимира Атаманчука стала військова служба. Народився Володимир Анатолійович у 1983 році на Вінниччині в селі Велика Мочулка Теплицького району в робітничій родині. Ріс хлопчина в мальовничому селі, серед лугів і пагорбів Медоборів. З дитячих років подобалися йому люди у військовій формі, цікавився зброєю, а тому, отримавши атестат про середню освіту, вступив до Харківського інституту танкових військ імені Верховної Ради України при Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут». Отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з’єднань) сухопутних військ», здобув кваліфікацію спеціаліста військового управління, офіцера тактичного рівня. Молодого офіцера направили для проходження служби у військову частину А2331 (51-а ОМБр). Так Володимир Атаманчук поєднав свою долю з волинським містом на Лузі. Тут він зустрів чарівну Тетяну – своє кохання і супутницю життя.
З 2004 року Володимир Атаманчук займав різні офіцерські посади: командир танкового взводу, заступник командира роти з озброєння, начальник служби з метрології та стандартизації штабу, помічник начальника бронетанкової служби з технічної частини, начальник розвідувального управління штабу. Має військове звання – майор.
Зупинятися на досягнутому Володимир не збирався. Він зрозумів, що у сучасному світі потрібні знання в інших галузях і заочно вступив у Міжрегіональну академію управління персоналом у місті Києві за спеціальністю «Правознавство», де з 2005 по 2008 роки здобував кваліфікацію юриста. З 2012 по 2015 роки навчався у Національному університеті «Одеська юридична академія», де поглибив свої професійні знання як юрист за спеціальністю «Прокуратура і слідство».
Ще з шкільних років цікавився Володимир іноземною мовою. Отож вважав за необхідність вивчити іноземну мову, яка є досить важливою для сучасного спеціаліста будь-якої галузі. Німецьку мову офіцер освоїв, навчаючись з січня по травень 2007 року в Національній академії оборони Міністерства оборони України. З вересня по листопад 2010 року вивчав іноземну мову в оборонному університеті та підготовки мовного рівня в місті Будапешті – столиці Республіки Угорщина.
Весна 2014 року стала для українських військовослужбовців рубежем випробування на вірність, силу волі та мужність. Це був найважчий період, оскільки не вистачало досвіду ведення військових дій, відчувався психологічний дисонанс від усвідомлення того, що мирний хід життя раптом порушився злою волею агресора. У перші хвилини здавалося, що це ненадовго, що війна швидко закінчиться. Та зла сила нагадала про свою підступність у травні 2014 року, і першим її ударом стала Волноваха. Трагедія чорною хмарою накрила всю Україну. Затужили не тільки люди, а ліси і степи, озера і ріки. Саме під Волновахою смерть опинилася поруч з Володимиром Атаманчуком, заглянула крижаним поглядом у вічі. Важке поранення підірвало здоров’я молодого офіцера, в результаті чого його було звільнено з військової служби. З того часу Володимир Анатолійович постійно проходить курс лікування. У листопаді 2010 року був нагороджений відзнакою Міністра оборони України, медаллю “За сумлінну службу” III ступеня. В травні 2015 року нагороджений відзнакою Президента України, медаллю “Захиснику Вітчизни”.
Фото 1У 2015 році Володимиру Атаманчуку запропонували посаду начальника відділу з питань діяльності правоохоронних органів, оборонної і мобілізаційної роботи, запобігання та виявлення корупції виконкому Володимир-Волинської міської ради. Отож, можна сказати, що військова служба триває, тільки трішки в іншому аспекті.
- Ні хвилини не шкодував про те, що присвятив себе військовій службі, навіть коли смерть була поруч. І зараз із задоволенням виконую обов’язки начальника ввіреного мені відділу. В юні роки я усвідомлено зробив вибір на користь професії військового. Ніхто на мене впливав. Я розумів, що буде нелегко, але я любив військову справу і щасливий, що навіть звільнення за станом здоров’я не завадило мені і надалі займатися улюбленою справою життя, – каже Володимир Атаманчук.
У Володимира Анатолійовича дружна і щаслива родина. Разом з дружиною виховують двох діток – доньку Анастасію і сина Ярослава. Синочок народився вже після того, як тато повернувся з війни і лікувався після поранення. І в цьому, напевно, закладений закон того, що життя непереможне, що воно має здатність відроджуватися, наче фенікс із попелу. На дозвіллі пан Володимир любить порибалити. Свого часу захоплювався футболом, але нині стан здоров’я дозволяє тільки спостерігати за грою інших. А ще у Володимира Анатолійовича завжди хороший настрій. Можливо, у цьому запорука його успіхів, його фізичного гарту і моральної стійкості.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>