Незалежність і цілісність рідної землі для цих героїв дорожча за життя

Роман БірюковВалентина Савчук, м.Нововолинськ

4 і 8 вересня нововолинці знову проводжали в останню путь своїх земляків – воїна 51-ї бригади Романа Бірюкова, який загинув 30 серпня біля села Андріївка на Донеччині, та воїна 24-ї бригади Андрія Комаристого.

Роман так хотів привітати дідуся з 80-річчям
12 квітня двійнята Роман і Руслан Бірюкові відсвяткували свій день народження. На жаль, одному з них не судилося дожити до наступного.
Як розповіла мама двійнят Катерина Андріївна, обидва її синочки росли світлими душею, чуйними і веселими хлопцями. Були дуже прив’язані до своїх дідуся та бабусі, які мешкають в селі Вишнів Любомльського району, звідки родом пані Катерина. Воно й не дивно, адже дідусь Андрій з перших днів життя замінив їм батька, якого хлопці ніколи не бачили. Прикладом для них був також старший брат Юра і, звичайно ж, мама, яку сини дуже любили і поважали за стійкість, доброту та мудрість.
-Таких хороших синів, як мій Роман, – один на тисячу, – крізь сльози розповідає Катерина Андріївна. – Чуйний, уважний і турботливий, він не пропускав нагоди привітати мене зі святом, дарував квіти не лише в день народження, а й просто так. Рома дуже любив собак і коней. Мав багато друзів, які поважали його за доброту і готовність прийти на допомогу, коли хтось потрапляв у біду. Син планував приїхати у відпустку на 4 вересня, щоб привітати улюбленого дідуся з 80-літнім ювілеєм. Не судилося… А мені, коли поїхала забирати тіло сина у Бердянськ, навіть не змогли точно назвати день його смерті. Казали, ніби загинув Роман 29 серпня під Іловайськом, хоча наступного дня він зателефонував мені з-під Андріївки. Отак наші генерали дбають про солдатів. Мобілізували Романа 10 квітня, щойно він повернувся додому із заробітків. До цього син після армії працював на ливарному заводі.
Закінчуючи нашу розмову, жінка просить висловити вдячність за моральну і матеріальну підтримку міському голові Віктору Сапожнікову, його заступникові Едуарду Савіку, військовому комісару Олександру Плужніку, архімандриту Низкиницького Свято-Успенського монастиря о.Вікентію, всім монастирським священикам, рідним, друзям і незнайомим людям, які прийшли розділити горе родини Бірюкових та допомогли з похованням.
Відспівували Романа Бірюкова у Низкиницькому Свято-Успенському чоловічому монастирі, біля стін якого його й поховали.
Андрій  КомаристийПонад усе Андрій мріяв примножувати спортивну славу України
-20-річний Андрій був єдиним сином Валентини та Валерія Комаристих – благородним, чуйним та уважним. А ще – дуже хорошим товаришем, який ніколи не проходив повз чужу біду, – розповідає найкращий друг загиблого Юрій Остапюк. – Із раннього дитинства мій друг, якого я називав своїм братом, захоплювався спортом, займався в ДЮСШ і у складі збірної неодноразово відстоював честь міста та області на різноманітних турнірах з гандболу, мріяв стати відомим спортсменом. Та війна перешкодила здійсненню цієї мрії.
Закінчивши 9 класів Низкиницької ЗОШ, юнак вступив до Броварської спортивної школи, потім навчався в Нововолинському ВПУ, здобуваючи професію гірника. Після закінчення училища деякий час працював слюсарем підземних робіт на шахті №1, а рік тому записався на контрактну службу в армію. У складі 1-го батальйону 24-ї механізованої бригади він із перших днів конфлікту перебував у зоні АТО. Був кулеметником і неодноразово рятував своїх побратимів від смерті. Загинув Андрій Комаристий під Іловайськом. Як і Романа Бірюкова, похоронили мужнього воїна біля стін Низкиницького Свято-Успенського монастиря.
Пам’ять про загиблих героїв навіки залишиться в серцях тих, за кого вони віддали своє життя.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>