«Не вірю» – хотілось сказати мені, але хто я такий, аби цитувати Станіславського.

«- Ти, діду, дюже подумай, ніж записуватися в артисти …

- Це чому ж так? – Насторожився Щукарь.

- Б’ють їх, цих артистів …

- Б’ю-у-уть? Хто ж їх б’є?

- Народ б’є, який за квитки гроші платить.

- А за що б’ють?

- Ну, не догодить артист якимось словом, не доведеться народу на смак або побаска його здасться нудною, ось і б’ють.

- І … це саме … здорово б’ють або так, просто шутейно, лякають?

- Який там чорт шутейно! Б’ють іноді так, що з вистави відразу везуть його, бідолаху, в лікарню, а інший раз і на кладовище. На моїх очах у старі часи одному артистові в цирку вухо відкусили і задню ногу п’ятою наперед вивернули. Так і пішов додому, бідолашний …

- Стривай, стривай! Як це – задню ногу? Так він, що ж, при чотирьох ногах був, чи що?

- Там всякі бувають … Там всяких для потіхи тримають. Але я тут помилку поніс, я хотів сказати: ліву, передню, словом, ліву ногу вивернули геть, так і пішов він задом наперед, і не зрозумієш, в який бік він крокує. Ото ж бо й кричав, бідолаха! На все місто чутно було! Гудів, як паровоз, у мене ажнік волосся на голові вдибкі піднімалося!

- А де ж поліція була, язви її в душу ?! Чого ж вона дивилася на таке пришестя?

- Поліція сама брала участь в битті. Я сам бачив, як поліцейський в лівій руці свисток тримає, свистить у нього, а правою артиста по шиї…

- Це, Антіпушка, за царя так могло бути, а за радянської влади міліції битися не положено.

- Звичайних громадян міліція, звичайно, не чіпає, а артистів все одно б’є, їй це дозволяється. Так заведено споконвіку, тут вже нічого не поробиш …»

М.Шолохов. «Піднята цілина»

17523657_930951847008607_6403185692467942100_n26 березня у Володимирі в КМЦ відбулась цікава зустріч, на якій говорили про театральну історію міста, про минулі і теперішні театральні студії і колективи. Наша театральна історія дуже цікава і велика.

Говорили артисти, які в минулому грали в різних театрах. До речі, незважаючи на свій вік, говорили так, що нинішнім молодим артистам в них ще треба вчитись і вчитись. Виступали артисти, які колись грали в нашому народному театрі і до цього часу працюють «в культурі», або ще досі на сцені. Вони всі говорили і виступали так, що вірилось у все, що вони говорять і як грають роль. Коли вони виступали на сцені, в КМЦ з’являлась своєрідна театральна аура і сама Мельпомена якби літала по залі, але то не надовго, бо потім починали говорити ведучі, аура вмить зникала, а Мельпомена ясне діло не могла стерпіти такої наруги і терміново летіла на Парнас пити валеріанку.

А от коли  виступали артисти з двох діючих місцевих театрів, то дуже захотілось крикнути з залу «Не вірю», але так, як я людина скромна, то довелось промовчати.

Одні з них були артистами з діючого дитячого театру. І так, як вони ще діти, то про них можна сказати лише одне – вони дуже старались і є надія, що з часом якась з муз на них зверне увагу.

Другі з нинішніх артистів вже дорослі, грають в театрі-студії «Різнобарв’я», тому про них можна написати правду, але спочатку пару слів взагалі про артистів і про їхню роботу.

Що взагалі артисти мають робити? Робота артиста зовсім не складна – вийшов на сцену, покривлявся, поскакав,позабавив людей, коротко кажучи. Головне, аби глядачі в залі повірили всьому, що артист говорить і робить. Глядачі дуже легко повірять, коли сам артист вірить у все те, що він робить і говорить  - це головний рецепт успіху. А отут криється сама головна проблема наших артистів – вони не вірять в те, що самі говорять. Ясне діло, коли артисти не вірять, то як глядачі можуть повірити. Ніяк.

Слава Богу, нинішнім нашим артистам нічого поганого не грозить. Чи то у Володимирі атристів ніколи при царі не били і ця традиція не прижилась, чи то ціна квитка не спонукає глядачів до рукоприкладства, невідомо. Справді, хто за 20 гривень буде вимагати сатисфакції. Да ніхто, тому наші артисти можуть і далі вільно виходити на сцену. А от якби у Володимирі була вибаглива публіка і заведена споконвічна традиція, то ще невідомо, де би наші артисти проводили більше часу – на репетиціях і на сцені, чи в лікарняному ліжку з відкусаними вухами і підвішаними гірями на вивернутих передніх лівих ногах. Хоча нинішнім артистам набагато легше – тепер можна купити медичну страховку і виступати на сцені, а при царі медичної страховки не було.

Ні, не все так погано, нинішнім артистам після вистави кричать «Браво», дарують квіти, лунають бурхливі і тривалі аплодисменти, але то все діло смаку. А на смак, як то говориться, товаришів не має. Кому і кобила наречена (с).

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>