На ринку в переважній більшості торгують результатами важкої праці

Фото 3рин (1)У кожному місті, а тепер і в селищах, і в селах, є ринки. Великі вони чи не дуже, залежить від кількості населення. Більшість ринків – ровесники міст, а то і з багатовіковим минулим, як-от наш, центральний.
Щодня люди, як мурахи, снують до ринку і від нього. Одні привозять туди, а інші купують молоко, сир, сметану, овочі та фрукти, м’ясо, а ще новини і сенсації, плітки та пересуди. Тут вистачає всього: продукції, інформації, спілкування і навіть театру.
Ринок – не супермаркет. За стелажами у супермаркеті ніколи погомоніти. Вибрав товар, заплатив і пішов геть. Ринок – це зовсім інше. Тут життя бурлить. Якщо маєш час та любиш споглядати, то отримаєш багато емоцій і навіть задоволення. Життя тут справжнє, не придумане режисером. І сприймання його багато у чому залежить від того, чи доброзичливо дивишся на учасників, чи стримуєш невдоволення, поганий настрій, споглядаєш на все, що відбувається, з похмурою недовірою.
Я люблю більшість цих людей, які торгують на ринку. Поважаю їхню працю, бо знаю, як нелегко дається доїзд на ринок після важкої праці, недоспаної ночі у переповненому транспорті з важкими сумками. Не з чужих слів мені відомо, яка нелегка праця в полі, на присадибній ділянці, по господарству, в догляді за худобою. Ось чому рідко виторговую ціну. А ще коли прибрана жіночка (як-не-як до міста приїхала) охайно виставить свій товар на прилавок, а молоко, сир та сметана натуральні, а не ті, що в магазинах, то купую із вдячністю і бажаю, щоб надовго вистачило їй здоров’я працювати та їздити на ринок.
Ось ще одна немолода жінка тягне важку сумку, з трудом ставить її на лавку, сідає сама, щоб перевести подих. Глянувши на неї, відчуваєш, як зникає досада через те, що ціни знову піднялися. В магазині ж не дешевше, та й смак не той.
За кордоном селян заохочують, допомагають дотаціями та інвестиціями. У нас поки що держава про село не дбає. Ділки та підприємці наживають капітали на праці селян, на святій землі. Та селяни все терплять, бо, як це не банально звучить, люблять свою землю, окроплену потом батьків, дідів і прадідів, і не уявляють життя без неї. А мудрі люди попереджають: якщо остаточно занепаде село, то й держава загине. Хочеться вірити, що наші державні мужі все ж думають про це.
Іду між торговими рядами, прицінююсь і одночасно спостерігаю. Ось старша жінка з добрими, але чомусь невеселими очима стоїть (не сидить!) за прилавком. Руки спрацьовані, чисто вимиті. Але чорнота землі в’їлась у тріщини так, що вже не вимиється. Жінка не припрошує, не агітує купувати. Вона знає ціну свого товару і чекає на свого покупця. Таких немало, і це радує.
А ось симпатична молода жінка з дівчинкою. Торгують сиром. Чомусь, до речі, завжди хочеться купити там, де є дитина. Дитячі очі сповнені чекання і сподівання, що все буде продано і мама купить щось бажане. Підходжу.
-Купіть сир, недорого віддам.
-Чому так дешево? – питаю.
-Та хочу швидше продати і їхати додому, на другу годину на репетицію мушу встигнути.
-На яку репетицію?
-До клубу. Нову програму готуємо.
Більше розпитувати не випадало. Але жіночка мені запам’яталась. Довгий час її приїзди на ринок і мої візити туди не співпадали. Аж недавно знову побачила маму і доньку на тому ж місці. Цього разу розпитала про все, що цікавило. Виявилось, що Ніна Миколаївна Гнатюк із села Хобултова, завідує сільським клубом, співає у самодіяльному колективі «Одарка», яким керує завідуюча бібліотекою. Колектив зайняв перше місце у фіналі конкурсу «Битва талантів» 28 травня цього року. Жінка має дорослу дочку, яка живе і працює в Києві, а ще двоє діток – син і донька Оксана – допомагають мамі їздити на ринок. А ще пані Ніна опікується старенькою мамою. Ну як не подивуватися і душею не порадіти за таких людей! І слава Богу, що їх немало у сьогоднішньому селі. Хочеться вірити, що і молодь не поспішає залишати села.
З-поміж усіх особливо звертаю увагу на одну жінку. Торгує овочами. Назвати себе не хоче, хоч декілька років переважно у неї купую буряк і моркву. Маленького зросту, охайно вбрана, небалакуча, вона завжди – і це дуже впадає у вічі – біля кожного виду овочів виставляє цінники. Жінка знає ціну свого товару і своєї праці. При цьому завжди з розумінням, як хороший психолог, відрегулює ціну, бо впевнена, що людина прийде до неї ще.
Є на ринку ще одна категорія продавців. Правда, їх небагато. Ці продавці люблять, коли покупець виторговує ціну. «Базар є базар, – каже одна з них. – Потрібно торгуватися. Як не поторгуєшся, то наче на базарі не був».
Трохи прикро, що нині на прилавках не побачиш, як колись, курячих потрошків, крилець, лапок. Їх так любили купувати старші жіночки та одинокі люди. Чомусь віджило… Не видно і бабусь, які приходили по сметану із 200-грамовими скляночками. Інший час – і життя диктує свої правила.
Гуде ринок. Покупці, в основному жінки, прицінюючись, ходять між рядами. Колориту додає завжди усміхнена пані Наталія з пекінесом на руках, який з висоти свого становища спокійно дивиться по сторонах.
Фото 3ринЗ ангару молочних продуктів виходжу у тісняву овочевих рядів. Не минаю Аню-«сонечко», і не заради того, щоб купити помідори, бо ціни у всіх однакові, а щоб почути привітний голос, якусь новину. Затим вертаюсь до стихійного базару, що при вході на ринок. Чого там тільки немає: від суниць-чорниць, шовковиці-малини до грибів, огірків та помідорів, квітів і всякої всячини, що росте на городах і в лісі.
Від спеки та втоми люди знемагають, адже доводиться стояти годинами. Їм би окреме місце для відпочинку виділити, та на ринку і так дуже щільно – голці ніде впасти. З року в рік цих людей то розганяють, то знову не помічають. Вони вже й не ремствують. Може, влада колись зглянеться.
Гуде, як рій бджолиний, ринок. Так триватиме до 3-ої години дня, а далі все стихне, люд розійдеться, прибиральниці підметуть сміття, закриється брама – і до наступного ранку тут пануватиме тиша.
Лариса Прушинська, м. Володимир-Волинський

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>