На четвертий день перебування у СІЗО 25-річного ув’язненого відправили на той світ

Безимени-7Усе тіло Дмитра Листовничого було вкрите ранами, саднами та гематомами від жорстоких побоїв. Проте попередньою причиною смерті було зазначено «гостру серцево-судинну недостатність».

По чім нині «найвища цінність»?

Стаття 3 Конституції України проголошує: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
Навіть якщо людина оступилася, вона не перестає бути громадянином держави і на неї також розповсюджуються конституційні права. Але питання в тому, як це працює на практиці. Наприклад, дехто краде мільярди. І що далі? Якщо попадеться, походить з браслетом, відбувшись легким переляком. Частину грошей віддасть, аби відкупитися від правосуддя, а на решту житиме і ні про що не хвилюватиметься: дітям та онукам також вистачить на безбідну старість. А дехто поцупить пляшку спиртного, потрапить за це за ґрати під крило пенітенціарної служби, а в результаті поплатиться за свій злочин життям. І ой як непросто буде рідним добитися конституційної відповідальності держави та довести, що помер він не власною смертю, а йому допомогли…

Таке коротке життя

…Дмитро був пізньою дитиною у сім’ї Листовничих. Мама Марія Михайлівна народила його у 40-річному віці, коли двоє синів були вже дорослими, а старший Руслан – навіть одруженим. Звісно, найбільше любові членів усієї родини діставалося крихітці.
-Дмитра я знала від народження, – розповідає дружина Руслана, братиха Людмила. – Ми тоді жили у Чесному Хресті, свекруха привозила хлопчика на дачу, розташовану в цьому ж селі. Ріс він дуже доброю і чуйною дитиною, читав книжки, милувався природою, часто приходив до нас і допомагав по господарству. Усіх любив і ставився з повагою, а особливо був прив’язаний до мами і тата.
Але у 2005-му все змінилося. На очах у 13-річного хлопця там же, на дачі, раптово помер його любий батько. Внаслідок сильного стресу, від якого довго не міг оговтатися, життя ніби перевернулося догори дригом: хлопчина втратив цікавість до навчання, зв’язався з недоброю компанією – і все пішло шкереберть.
У Нововолинському ПТУ юнак здобув професію електрика, однак постійної роботи не знайшов і перебивався випадковими заробітками на «шабашках». У 18-річному віці зустрів своє кохання і одружився. Тричі лелека дарував молодому подружжю по чарівній донечці. Єдина проблема, з якою стикалася уже багатодітна сім’я, що не мала постійного доходу, – це безгрошів’я. Дмитро, аби виправити становище, навіть їздив на заробітки у Польщу. Втім проблеми це не розв’язало.

Особиста драма

Безимени-3А далі настала чорна смуга, яка вже ніколи не зміниться білою. Дмитро скоїв фатальну помилку, яка призвела до року позбавлення волі, розірвання шлюбу і стала фактичним початком кінця.
Дружина забрала дітей і повернулася в рідне село до батьків. Що відчував у цей період молодий чоловік, для всіх залишилося за кадром. Вочевидь, для нього це була велика особиста драма: мучили докори сумління за злочин та ні на мить не покидало відчуття вини за зруйновану сім’ю, яку любив понад усе на світі. Все це не могло не позначитися на стані здоров’я. Після відсидки лікарі поставили діагноз «епілепсія», з’явилися й інші проблеми.
Дмитро проживав разом з мамою, яка піклувалася про нього, все зрозуміла і пробачила – на те вона й мама. Але ніщо не могло компенсувати відсутності коханої і донечок. Звідси – відчай, порожнеча та депресія. У душі з’являлися промінчики світла тільки під час телефонних розмов з дітьми і дружиною, яка теж не тримала на нього зла і ставилася доброзичливо. А потім знову нестерпний душевний біль. Відволіктися від важких думок допомагало лише спиртне.
У серпні, ніби перебуваючи в якомусь тумані, Дмитро зайшов у супермаркет «Вопак» на Ковельській і поцупив пляшку віскі, вартістю 800 гривень. Це помітив охоронець і заявив у поліцію. Згодом до Листовничих прийшов дільничний, повідомив про злочин Марії Михайлівні. Жінка побігла у магазин, заплатила за крадений напій і попросила начальника охорони забрати заяву з поліції. Але цього зроблено не було.
31 серпня справа слухалася в суді. Дмитру присудили 6 місяців арешту з відбуванням покарання у Луцькому слідчому ізоляторі. Ув’язнили не одразу, дали час на подачу апеляції. Але Дмитро свою вину визнав повністю, розкаявся і нічого оскаржувати не став. За ті півтора місяця після суду він повністю переосмислив своє життя, морально налаштувався на арешт, розумів, що треба відповідати за свої вчинки.
І ось 18 жовтня правоохоронці повідомили, що приступають до виконання рішення суду. Цього дня Марія Михайлівна востаннє бачила сина живим. Перш ніж їхати у СІЗО тут, у Володимирі, як належить за законом, Дмитро пройшов медогляд і став прощатися з мамою:
-Мамулечко, вибач мені, будь ласка, що причиняв тобі стільки клопотів. Обіцяю, що виправлюся, ти ще будеш мною пишатися. Я ж таким не був, так пішло… За півроку ти мене не впізнаєш, я повернуся зовсім іншою людиною. Поїду на роботу у Польщу, буду забезпечувати донечок, і машину собі куплю. Все буде добре.

«У нас погані новини»

OLYMPUS DIGITAL CAMERA-Дмитро поступив у СІЗО наступного дня, у четвер, 19 жовтня. Він мені подзвонив і повідомив, що спочатку чомусь везуть у Ковель, а потім вже в Луцьк, – продовжує розповідь пані Марія. – Більше ми не спілкувалися. Під вечір у неділю, на четвертий день перебування сина в ізоляторі, мене охопили погані передчуття: стало зле, боліло серце, не могла знайти собі місця. А в понеділок після 9-ї ранку дзвінок із СІЗО. Чоловічий голос промовив: «У нас погані новини, співчуваю, Ваш син вчора помер, смерть настала о 17.30». Чому не повідомили про це одразу?! Я була в такому шоці, що нічого не пам’ятаю, крім горя і розпачу. Грошей на поховання не було, не знала, що робити і як це все пережити. Спасибі, допомогла подруга з ритуальної служби придбати все необхідне. Потім знову дзвінок з Луцька. Сказали, що зробили розтин, можемо приїхати забрати тіло.
Марія Михайлівна настільки жахливо себе почувала, що довелося викликати швидку. Вона лише знайшла сили домовитися, щоб дали машину з ритуальної служби з водієм, а поїхати по тіло попросила внука Сергія. Юнак взяв із собою товариша. По прибуттю в ізолятор Сергію віддали речі дядька за списком і попросили підписатися, що претензій до СІЗО він не має.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA-Я підписався, бо ще не бачив покійного. У супроводі лікаря СІЗО, який вказав у документах попередню причину смерті «гостра серцево-судинна недостатність», ми поїхали в обласну прокуратуру по дозвіл забрати тіло з міського моргу. Прокурор поцікавився у лікаря, чи надавалася ув’язненому медична допомога. Той відповів, що так, надавалася, викликали дві карети швидкої допомоги, але врятувати не змогли. Потім, вже у морзі, я передав працівникові одяг, в який мали вдягнути померлого. Почекали, і ось вивезли тіло на каталці. Перше, що впало в очі, це геть знівечене, сильно побите обличчя. Особливо багато ран було на скронях і лобі, що аж ніяк не в’язалося з попереднім діагнозом, поставленим лікарем. Побачене шокувало, я страшенно розгубився і подумав про бабусю з хворим серцем: як вона таке переживе. Але треба було виконати її доручення. Уже пізніше я дуже пошкодував, що взагалі забрав тіло. Треба було залишити його і вимагати з’ясування істинних причин смерті, тим більше, що висновку експертизи мені не дали. Прийняти правильне рішення, на жаль, завадив стрес, – ділиться Сергій.
Поховання планувалося на вівторок, 24 жовтня. Провести Дмитра в останню путь з’їхалися родичі та знайомі. Негайно примчав додому і середній син пані Марії Ігор, який працює у Польщі. Була й колишня дружина Дмитра, теща та дві старшенькі донечки – шестирічна Марійка і п’ятирічна Даринка, що приїхали із села. Зайве говорити про стан згорьованої матері, з очей якої невпинно лилися сльози. Кожен, хто бачив знівечене тіло покійного, зробив для себе однозначний висновок: Дмитра катували. Жорстоко, по-звірячому безжально гамселили, скоріш за все, ногами або ж важким тупим предметом, поки не вбили. Перед тим вдягнули йому кайданки, бо найсильніші ушкодження шкіри спостерігалися саме на зап’ястках. Тільки про це всі й говорили і дуже хотіли б знати, що відбувалося тієї злощасної неділі в СІЗО і чим Дмитро заслужив таку страшну смерть.
Із самого ранку в день похорону, щоб добитися правди, почав діяти брат Ігор. Разом із мамою він звернувся у Володимир-Волинську прокуратуру, щоб попросити дозвіл на проведення додаткової експертизи тіла покійного тут, у місті.
-У прокуратурі зайвих запитань не задавали, бо були добре поінформовані, що сталося з моїм братом, – каже Ігор. – Але дозволу не дали. Сказали, що заяву можуть прийняти, затим пересилатимуть її у Луцьк, мовляв, це довга процедура.
Однак проблема в тому, що експертизу треба було робити негайно, адже не можна довго тримати тіло у теплій квартирі на поверсі, так само як і в морзі Володимир-Волинського ТМО, де немає холодильного обладнання. Тож обурений байдужістю прокуратури, Ігор прийшов у редакцію і попросив кореспондента зробити посмертні фото брата, аби мати хоча б такі докази. Ледве впоравшись з емоціями від моторошного видовища, журналістка прохання виконала. А через день після похорону до нас звернулася мама Марія Михайлівна із заявою, щоб редакція посприяла встановленню істинних причин смерті її сина, бо з глухою стіною у цій справі вони вже стикнулися не раз.

Що це: містика чи спроба приховати страшний злочин?

25 жовтня, відвідавши свіжу могилу на кладовищі, пані Марія з Ігорем у пошуках правди вирушили в Луцьк. На КПП СІЗО попросили, щоб їх прийняв начальник закладу.
-На територію нас не пустили, сказали почекати. Ми добрих півгодини мерзли на вулиці, поки до нас не вийшов Сергій Киреєв, – каже жінка. – Висловив нам співчуття. Тоді Ігор запитав, що стало причиною смерті брата. «У нього був напад, його кидало, поводився буйно, бився об двері», – почули у відповідь. На запитання, чому все тіло Дмитра було в ранах, сказав, що таким його привезли в СІЗО. Це, звісно, брехня, адже син проходив медогляд, і в документах зазначено, що на його тілі було лише два невеличкі синці – на передпліччі та коліні, десь сам вдарився з необережності.
А щодо епілепсії, то і пані Марія, і її невістка Людмила, які були свідками попередніх нападів, стверджують, що хвороба проходила у легкій формі: були судоми, але Дмитра ніколи не кидало, тож сам побитися аж ніяк не міг. Чоловік завжди відчував наближення нападу і просив допомоги. Все, що йому було потрібно, це допомогти лягти на бік і дати ложку, щоб розціпити зуби. Марія Михайлівна каже, що вона, людина без медичної освіти, самотужки з цим справлялася, бувало, поки приїде швидка, приступ вже минав. Тому жінка впевнена: якби Дмитру вчасно надали медичну допомогу, то він був би живий.
Після розмови з керівником ізолятора пані Марія з Ігорем поїхали на прийом до прокурора Волинської області, подали заяву з проханням провести перевірку за фактом смерті Дмитра, до якої додали фотодокази. У відповідь прокурор показав їм інші два посмертні знімки, зроблені у СІЗО.
-Тіло брата з голим торсом лежало на підлозі якоїсь порожньої кімнати (ймовірно, у карцері СІЗО). На знімках його шкіра абсолютно чиста – жодного ушкодження. Лише на лобі та над верхньою губою покійного я помітив чорні рисочки невідомого походження, – зауважує Ігор.
Якщо усе зазначене розставити у хронологічній послідовності, то виходить якась містика: Дмитро поступив у СІЗО уже побитим, за три дні рани якимось дивним чином геть зникають, а потім знову так само дивно проявляються. Абсурд, чи не так?
Отже, можна припустити, що знімки, показані прокурором, ніщо інше, як не зовсім якісний фотошоп (про що свідчать чорні риски на обличчі), зроблений з метою приховати сліди страшного злочину.
Словом, поїздка в Луцьк видалася безрезультатною. І цього разу рідним Дмитра не надали висновку судмедекспертизи, сказали, що документ буде готовий за два тижні, а то й через місяць.
Але на цьому боротьба за встановлення істини завершена не була. За сприяння нашого адвоката 28 жовтня Марія Михайлівна подала заяву у Володимир-Волинський відділ поліції. А вже 30 жовтня Ігор нам повідомив, що була порушена кримінальна справа. Приїжджав слідчий з Луцька, і пані Марію викликали для дачі показань. Тож наразі залишається чекати і надіятися, що в результаті розслідування нелюди, які вчинили жорстокий злочин, будуть встановлені та притягнуті до відповідальності. Також даною справою зацікавився один із центральних телеканалів.
Міла Сергєєва, м. Володимир-Волинський

One thought on “На четвертий день перебування у СІЗО 25-річного ув’язненого відправили на той світ

  1. СУСІД

    Років 7-8 назад у рідному ВВ так побили молоду 33-річну людину 4 мєнта, що за 5 років … Поховали. Затримали перед 9.05….. І Тримали майже 24 год не давши подзвонити братові…. Били, планкою від дивана.. Душили сміттєвим мішком….. Була заява у прокуратуру… щезла. Двоє пішли на пенсію, ще двом дали доробити до неї. Здомищук знав- мовчить . Колеги точно назвали прізвища вбивць. Значить??? Знають всі хто і як вибиває і вішає справи? Сумно, що таке продовжується. Свічку за смерть убивць мати поставила. Навічно. Хай ждуть і свого часу пошвидше. Співчуваємо родині. Страшно , сумно і жахливо….

    Reply

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>