«Ми з дітьми любимо дарувати радість тим, кому не до радості»

21912645_499968857030650_898231819_nАнна Ліщинська привезла свої квіти до обеліска воїнам у Сельці.
Є люди, які весь час скаржаться на життя, хоч, здається, особливих причин для цього немає. А є ті, хто вражає винятковим життєлюбством там, де від незгод хочеться вовком завити. Героїня цієї розповіді – одна з таких людей. Чим сильніше б’є цю чарівну жінку життя, тим більше непідкупного добра їй хочеться зробити людям.
Анна Ліщинська народилася 3 серпня 1989 року в мальовничому селі Сіянці Острозького району Рівненської області. Там навчалася у школі, але за сімейними обставинами опинилася в селі Риковичі Іваничівського району. Тут і закінчила 11 класів. Дівчина мріяла про професію медика, та у матері Тамари Адамівни були інші погляди на майбутнє дочки. Ось чому Анна обрала самостійне, не залежне від матері життя. Вона влаштувалася офіціантом у кафе «Зустріч» у Павлівці, затим у 2014 році їздила до Польщі на роботу, даоі працювала в Іваничах в кафе «Старий замок», а згодом у Нововолинську в магазині «Аміго». У 2007 році Анна познайомилася з Сергієм, який став її чоловіком. У них народилися прекрасні дітки – синочок Сергійко і донечка Катруся. Подружжя створило міцну дружну сім’ю. Та щастя завжди ходить, обійнявшись з бідою. Прийшла біда і в родину Ліщинських, але на прохання нашої героїні та з певних міркувань не станемо про це говорити. Але саме з цієї причини Анна залишила роботу і повністю присвятила себе дітям. Разом з ними матуся пече солодощі, готує інші страви, разом вони прогулюються на лоні природи. Оскільки при безробітті жити важко, Анна Василівна пече торти та оформлює фуршети на весілля. Діти люблять пекти млинчики. Донечка захопилася вишиванням бісером, в основному вишиває звіряток і папуг, а сина останнім часом зацікавили зорі, і він мріє придбати телескоп. Обожнюють діти відвідувати басейн у Володимирі-Волинському. Та головне – мама власним прикладом навчає дітей робити добро.
-У нас в селі жахлива автобусна зупинка, Аж соромно, що їздять чужі люди і дивляться на це страхіття, – розповідає Анна. – Я не витримала і пішла до сільського голови з вимогою навести порядок. Та один у полі не воїн. Мене ніхто не підтримав у селі. Вчу і дітей бути чуйними. Якось їхали до Володимира, і зайшли в автобус дві літні жіночки. Місць вільних у транспорті не було, а 20-літні хлопці й не думали встати. І тоді встав мій син і стояв до самого Володимира. Коли я, розчулена до сліз, запитала, чому він звільнив місце для жінки, Сергійко відповів: «Я подумав про те, що теж колись буду стареньким і хтось поступиться мені місцем. Не хотів би я у похилому віці стояти». Але молодиків не вразила поведінка мого сина. Вони так і залишились сидіти.
Не може не зворушити розповідь Анни Василівни ще про один епізод у її житті. Якось, коли ще працювала, на роботу прийшов засмучений колега. Причиною стало те, що донечка на день народження забажала мобільний телефон, а у батька було сутужно з грішми. Анна не роздумуючи запропонувала йому свій телефон. Колега відмовлявся, але вона майже змусила його прийняти подарунок. Звичайно, шляхетність жінки розуміли не всі, навіть у родині не завжди підтримували. Але, за словами Анни, вона нічого не могла з собою вдіяти. Це було сильніше за неї.
21919182_499806053713597_763162008_nОкрім сім’ї, є у цієї милої жінки ще захоплення – квіти. Саме вони стали приводом для нашого знайомства. В кінці літа у селі Селець Володимир-Волинського району вирішили прибрати біля пам’ятника односельцям, які загинули у ІІ Світовій війні. Директор місцевої школи Віра Мазур зробила повідомлення у соцмережі, пропонуючи бажаючим надати посильну допомогу. Анну Ліщинську ця пропозиція зворушила. В умовах війни, яка нині триває в Україні, пам’ять про полеглих у минулій війні має дуже велике значення. Ось чому жінка вирішила допомогти чим могла – квітами. Спочатку був намір привезти насіння квітів, які розводила сама. Але пам’ять не можуть символізувати однолітні квіти, а тому, подумавши, придбала чарівні кущові хризантеми, які є багаторічними. Цвіт цих дивовижних квітів зачаровує її саму. Вчинок незнайомої жінки з іншого району так зворушив мешканців Сельця, що Анну запросили на День села. Тепер у неї багато друзів у Сельці.
Окрім квітів, у Анни є ще одне захоплення, яке допомагає забути про всі проблеми. Це збирання грибів. Дощовий вересень цього року порадував жінку щедрим урожаєм опеньків та білих грибів. Діти, звичайно, не стояли осторонь, а допомагали матусі.
-В «тихому полюванні» для мене є важливим і приємним процес збирання грибів, – ділиться Анна Василівна, – але я така за вдачею, що сама не з’їм, а іншим віддам. Люблю життя і щиро рада за кожен прожитий день, за те, що у мене є прекрасні дітки, що я можу комусь допомогти. Хай небагато, але мені легше, а комусь приємно. Робити добро не вдавано, а щиро я вчу своїх діток. Ми любимо дарувати радість тим, кому не до радості.
Від усієї душі хочеться побажати щастя і життєвих успіхів шляхетній жінці та всій її родині.
Антоніна Булавіна, с. Риковичі, Іваничівський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>