«Ми – єдина сім’я, і це дає нам силу та мужність, аби кинути виклик зрадливій долі, стати особистостями наперекір усім випробуванням»

фото 1 до утос48

Голова УТОС Галина Маліц та її вірна помічниця Людмила Савчук.

Цих людей об’єднує одна спільна мета – піклуватися одне про одного, допомагати і підтримувати тих, кому ще важче. Вони гордо називають себе “утосівцями”, живуть однією родиною, дехто навіть знаходить тут свою половинку, а всі разом мужньо долають незгоди, які їм щодня посилає сучасна реальність.
Як розповіла нинішній секретар УТОСу Людмила Савчук, Нововолинське міжрайонне товариство сліпих, до складу якого входять люди з проблемами зору І-ІІІ-ї груп із Нововолинська, Володимира, Володимир-Волинського та Іваничівського районів, було засноване в серпні 1974 року на базі обласного товариства, яке цього року відзначило свій 85-й ювілей. Першим його головою був Семен Михайлович Ковалюк, якого через шість років змінив на нелегкому посту Володимир Тихонович Сергєєв (1983-1995рр.), а той передав управління УТОСом Віталію Андрійовичу Прокопчуку. Далі через п’ять років товариство очолила Антоніна Петрівна Никитюк, яка 17 років віддала роботі, що стала за для неї сенсом всього життя і тією віддушиною, в якій жінка й досі черпає силу духу, мужність і наснагу, щоб долати всі випробування. Антоніна Петрівна завжди опікувалася усіма своїми підопічними, наче мама дітками, жила їхніми проблемами й намагалася усіх обійняти, пригорнути й цим оберегти від напастей і негараздів, які посилає кожному доля. Вона тричі була делегатом національної Асамблеї людей з інвалідністю. Поряд із двома останніми керівниками секретарем товариства 35 років пропрацювала Раїса Дмитрівна Біднюк, яку утосівці називають своїми «очима у великий світ». Нині УТОС, який об’єднав 202 незрячих, віком від 18-ти до 90 років, для багатьох із яких день майже перетворився на суцільну ніч, уже другий рік очолює Галина Адамівна Маліц. Кожен із цих людей віддав часточку свого великого серця благородній справі, роблячи все для того, щоб їхні підопічні не залишалися наодинці зі своєю бідою і зуміли знайти власну стежину в житті та реалізувати себе як особистість. Уже 17 років при УТОС існує співочий колектив «Жайвір». Під керівництвом Миколи Алєйнікова він тричі відстоював звання народного. Українські народні пісні у виконанні Галини Маліц, Ірини Герасимович, Марії Пушик, Валентини Рудченко, Майї Потурай, Раїси Шустовської, Ганни Писарогло, Степана Цюника, Михайла Греся, Юрія Стахурського та Олега Заграничного неодноразово завойовували призові місця на різноманітних конкурсах усіх рівнів, викликаючи захват у публіки. Є тут також і гурток «Бачимо руками», де під керівництвом Галини Маліц учасниці Марія Пужик, Валентина Радченко, Оксана Тимчук, Галина Марусенко і Тетяна Понік виготовляють із морських черепашок і камінців неперевершені витвори картини та ікони ) мистецтва. Нещодавно голова УТОС Галина Маліц, Ірина Герасимович та Олег Заграничний побували в столиці, де взяли участь у греблі на човнах, і привезли додому масу непередаваних вражень від заходу, організованого Асамблеєю.

Пісенний колектив «Жайвір» (баяніст – Андрій Міщук) завоював прихильність публіки не лише на Волині, а й далеко за її межами.

Пісенний колектив «Жайвір» (баяніст – Андрій Міщук) завоював прихильність публіки не лише на Волині, а й далеко за її межами.

-Сьогодні людина з особливими потребами – це повноцінна особистість, яка зіткнулася з важкою проблемою і намагається навчитися з цим жити, розвиватися і не відчувати себе зайвою у суспільстві, – розповідає пані Галина. –Мені теж хвороба стала на перешкоді до нормального життя, а особиста життєва трагедія раптом в один момент залишила наодинці зі своєю бідою. Врятував мене УТОС і навчив жити по-новому. Наше товариство передусім займається реабілітацією людей із вадами зору. Ми збираємося щомісяця у Нововолинську, у Володимирі або у Іваничах, організовуємо для підопічних зустрічі з посадовцями та компетентними людьми, урізноманітнюємо їхнє дозвілля та відпочинок, влаштовуємо паломницькі поїздки в святі місця, екскурсії. Такі поїздки дуже важливі для людей, вони приносять не лише задоволення, а й сприяють духовному піднесенню. З організацією та транспортом для таких поїздок нам допомагають хороші люди, такі, наприклад, як чоловік нашої Майї Потурай Олександр із Володимира-Волинського. Велику підтримку надає духовенство й церкви, наша обласна організація та інші меценати. Наші активісти – ті, хто має невеликий відсоток зору, звертаються в різноманітні організації, державні і приватні установи та підприємства з проханням допомогти, хоча й не завжди їх там радо зустрічають. Та завдяки цьому ми не лише можемо розраховувати на якусь матеріальну допомогу в разі виникнення крайньої потреби, а й маємо можливість для спілкування: провідуємо тих, хто хворіє, підтримуємо. Нелегко, звичайно, йти до людей і щось просити, але нам не соромно, бо розуміємо, що стараємося не для себе, а для тих, кому справді це потрібно, адже від держави допомоги чекати де доводиться. Буває, наче з тягарем звертаєшся до людини, але коли тебе розуміють, ідуть назустріч, стає значно легше. Переконуєшся, що світ не без добрих людей. Зібрані кошти йдуть на придбання ліків для тих, хто хворіє, продуктів харчування, матеріальної підтримки тих, хто цього сьогодні найбільше потребує А людям з обмеженими можливостями так потрібні допомога і підтримка. І ми щиро вдячні нашим активістам – Майї Потурай, Ганні Писарогло, Валі Радченко Марійці Пужик, Ірі Герасименко, Олегу Заграничному, нашому ветерану Валентині Данилюк, яка прийшла до нас ще з луцького товариства, а також Миколі Алєйнікову та іншим меценатам. Що до державних органів, то нам надано можливість закуповувати на певну суму (раніше близько 3 тисяч, тепер-1,5) техноприлади (телефони, плеєри, годинники тощо). Раніше цим централізовано займалося управління праці і соцзахисту. Потім нам сказали робити це самим, і приносити в управління чеки, згідно яких нам повертатимуть гроші. Причому, спеціалізованих магазинів з такою технікою тут немає, треба шукати їх в інших містах. А як, скажіть на милість, людина, яка нічого не бачить і не може не те кудись їхати, а й навіть вийти на вулицю без супроводу? Тим більше, водії автобусів часто не хочуть брати не лише супроводжуючих, а й їх самих, змушуючи брати нульові квитки в касі. То, чи не краще було би, якщо б управління соцзахисту уклало договір з магазинами і закуповувало прилади централізовано, а потім роздавало потребуючим. Але кому хочеться цим займатися? До того ж, члени нашого товариства розповідали, що у Володимирі купили 2 телефони, вартістю більше 3-х тисяч для глухонімих, і більше грошей немає, в Нововолинську можуть покрити витрати лише на 800 грн, а в Іваничах на ці потреби грошей взагалі немає. А що буде наступного року, один Господь знає.
Кожен із членів УТОСу запевняє, що не зміг би жити без цієї організації. Тут вони знаходять розраду і підтримку, спілкуються з людьми, які мають такі ж проблеми, і разом намагаються знаходити вихід із будь-яких ситуацій.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>