“Моє найбільше досягнення в тому, що я знайшла своє місце в житті”

Фото 1Менеджер ресторану “Маяк” Мирослава Голотюк вважає, що свого часу обрала правильний шлях у виборі професії
Ми часто дивуємося, чому люди, від яких сподівалися однієї професії в житті, раптом виявляють неординарні здібності в інших галузях діяльності. А відповідь проста: це їх покликання, це саме та життєва стежина, де ці люди змогли себе реалізувати. Мирослава Леонтіївна Голотюк якраз із тих, хто знайшов себе в менеджерській діяльності.
Мирослава народилася в 1968 році в селі Селець у родині Леонтія Федоровича і Зінаїди Іллівни Милисюків. Батько був дуже обдарованою людиною, володів чудовим голосом, грав на баяні, фортепіано. Свого часу він був керівником сільської художньої самодіяльності, викладав музику у Селецькій школі. Мирослава його дуже любила. Їй подобалось слухати , як грає батько і співає її родина. Саме тому грою на фортепіано оволоділа і сама. На жаль, важка хвороба передчасно обірвала життя батька. Зінаїда Іллівна все життя викладала українську мову і літературу в Селецькій школі, була активним пропагандистом відродження національних традицій і звичаїв. За її ініціативою і безпосереднім керівництвом в школі проводилися вечорниці, свято Калити, вечір колядок та щедрівок тощо. Донька успадкувала дар своїх талановитих батьків. На першому місці у маленької Міри були танці. Ще не ходила до школи, а вже вміла танцювати українські народні танці, брала участь у шкільних заходах і навіть районних конкурсах та звітних концертах. Ось чому батьки кожен по-своєму радили донечці обрати шлях у житті. Батько бажав, щоб Мирослава працювала в галузі культури. Мама мріяла бачити доньку педагогом. Та саму Мирославу притягувала торгівля, організаторська та керівна робота.
Після закінчення школи продовжила навчання в Рівненському кооперативному технікумі, де здобула освіту товарознавця промислових і продовольчих товарів. Трудову діяльність розпочала в 18 років, працюючи в книгарні Зарічанської споживспілки. Перспективну дівчину запрошували в облспоживспілки Луцька та Рівного, але на цей час мама вже овдовіла і Мирослава вирішила працювати у Володимирі-Волинському.
- Мені довелося займатися різними видами торгівлі як оптовою, так і роздрібною. Різними групами товарів: від продуктів харчування, будівельних матеріалів, сільськогосподарських товарів, товарів легкої промисловості, до нафтопродуктів як оптом, так і в роздріб. Це була цікава робота з величезною кількістю людей, які вносили в моє життя позитив, – пригадує пані Мирослава.
Фото 4У 1988 році Мирослава вийшла заміж, народила сина Тараса і після декретної відпустки стала працювати у швейцарській фірмі “Цептер” і саме тоді перекваліфікувалась та оволоділа новою галуззю в торгівлі- менеджментом. Саме ця фірма вперше показала жінці, як можуть працювати, винагороджувати за працю в іноземних компаніях. Це був досить відповідальний шлях у житті, але жінка анітрохи не жалкує. Професія менеджера навчила її іншими очима дивитися на сучасну торгівлю. Вона збагнула просту істину: вже не клієнт іде до тебе, а ти – до клієнта. Так і розпочався у житті Мирослави новий вид діяльності. Але з народженням донечки Каріни в 1997 році знову присвятила себе материнському покликанню.
А далі свої професійні здібності Мирослава Голотюк удосконалювала, працюючи менеджером у ПП “Універсам”, але саме тоді виникла потреба виїхати на деякий час за кордон. Залишивши на бабусю двох діток, Мирослава разом з чоловіком переїхали до бельгійського міста Антверпен на тимчасове проживання і роботу. Антверпен – друге за величиною після Брюсселю місто Бельгії. Зустріч з Європою, з іншим рівнем життя, психологією і менталітетом населення стали своєрідним приємним відкриттям. Як виявилось, в Бельгії на той час, працюючи хоча б пару годин, можна було придбати місце для проживання, прогодуватися та ще й грошей відкласти!
- Бельгійці – народ дуже культурний і вихований, – розповідає пані Мирослава. – У вихідні в цій країні ніхто не працює, всі відпочивають. Люди дуже доброзичливі. Уявіть, що прямо на вулиці вам посміхаються незнайомі люди. В окремих місцях танцюють, співають, демонструють своє мистецтво і все це без будь-якого гонору. З цими людьми можна поспілкуватися, випити кави. Ніхто не оцінює тебе поглядом, у якому ти одязі,яка в тебе зачіска і що у тебе в руках. Можеш пройтися навіть у невипрасуваній сорочці. Якщо це помітять, то це тільки українці. Бельгійці сприймають людей такими, якими вони є. Звичайно, є і незвичні для нашої ментальності моменти. Так, тут не приймають гостей, які прийшли без запрошення. Навіть батьки можуть відмовити в обіді дітям, якщо ті прийшли в гостину, не будучи запрошеними, бо на них не розраховано. Тим не менше у цій країні я почувалася комфортно, хотіла навіть виїхати туди з дітьми, але не склалось.
Залишивши Бельгію, пані Мирослава знову повернулася в ПП “Універсам” і працювала менеджером з легкої промисловості, від ПП займалася тендером з харчування військовослужбовців. Затим 7 років своєї трудової діяльності присвятила фірмі ANP на Володимир-Волинській нафтобазі. У зв’язку зі скороченням перебувала на обліку у центрі зайнятості, а якось випадково зайшла в ресторан “Маяк”. І… ось уже 10 років Мирослава Голотюк менеджер і технолог цього відомого і значного харчового та торгівельного закладу.
Звичайно, як і у кожної людини, у Мирослави є свій внутрішній світ. Це – її сім’я, танці і поезія. Мирослава Леонтіївна – щаслива мама. ЇЇ син Тарас після закінчення Нововолинського ліцею вступив на енергетичний факультет Київського університету харчових технологій. Вибір був не зовсім вдалим, швидше продиктованим життям, оскільки Тараса вабила комп’ютерна техніка. Та все ж, здобувши вищу освіту , знайшов роботу за покликанням і нині працює керівником регіонального IT-відділу міжнародної холдингової компанії Рarimatch. Донька Каріна – студентка Київського університету імені Бориса Грінченка, готується стати психологом. До цього часу вже встигла оволодіти навичками модельного бізнесу, брала участь в багатьох показах відомих модельєрів, працювала менеджером по набору моделей.
Любов до танцю так і залишилася в душі пані Мирослави. Ще в юності відвідувала гурток професійного сучасного танцю. А нині любить дивитися “Танці з зірками” і уявляє серед танцюристів себе.
Друга тайна душі – це поезія. Виявляється, і вірші Мирослава Леонтіївна пише з часів юності. Правда, муза поезії найчастіше приходить, коли Мирослава перебуває на самоті, а ще – нічної пори.
- Часом ляжу, заплющу очі і згадується якась ситуація, що відбулася чи зі мною, чи з іншою людиною, – ділиться жінка. – Строки приходять і римуються самі собою. І тоді я негайно записую, забуваючи про сон. Можу працювати до другої години ночі. Пишу про те, що найбільше хвилює, чим живу, про що думаю. Одним словом, про життя! Вірші викладаю в соціальній мережі, оскільки вже маю і шанувальників, і критиків. Можливо, комусь допоможуть в житті, хтось про щось замислиться, комусь будуть повчальними…
Мирослава Леонтіївна зачитала декілька своїх поезій, зворушливих і щирих.
- Та все ж найбільше моє досягнення в тому, що я знайшла своє місце в житті. Я виростила гідних дітей, якими можу гордитися і сама показала їм приклад, як знайти себе на життєвій ниві, – підсумовує Мирослава Леонтіївна.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно, живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>