Марія Рокицька дбала про людей і заслужила спокійну старість

DSCN4962Народна мудрість каже: “Що посієш, те й пожнеш”. Ці слова підтверджує і Святе Письмо. Все, що з нами відбувається, є результатом власного вибору, власних рішень, власної життєвої позиції. Принаймні такої думки дотримується Марія Григорівна Рокицька з Руснова. За плечима в цієї жінки – нелегке життя, сповнене самовідданої праці в ім’я тих людей, серед яких жила.
Народилася Марія Григорівна в Руснові в далекому 1935 році. Родина володіла 10 гектарами землі. Батько Марії був чоботарем. У ті часи Руснів був великим селом. До місцевої школи ходили діти з Бубнова і Черчич. Були відведені окремі покої для вчителів. Для сільських дітей учителі здавалися незвичайними особистостями. Їх звички і стиль життя помітно відрізнялися від селянських. Дивним, наприклад, здавалися маленькі тарілочки, якими користувалися під час трапези. Бігала до школи і маленька Марійка, танцювала з дітьми “Подоляночку”. Любила сидіти на уроках і, хоч ще не була школяркою, та вчителька давала їй зошит, аби вчилася писати. Отож, коли прийшов час стати ученицею, дівчинку відразу взяли до другого класу.
- На все життя запам’ятала, як на Новий рік ми робили ялинкові прикраси з яєць, з глини, а розфарбовували соком столового буряка, – пригадує Марія Григорівна. – Як це було цікаво! А як ми любили молоду вчительку Марію Іванівну. На жаль, життя її трагічно обірвалося під час війни.
Марія Іванівна зберігає численні грамоти і табелі тих далеких шкільних років. Ці німі свідки її шкільного дитинства красномовно свідчать про високі здібності учениці, досить хороші результати навчання. Потім дівчинка навчалася в Соснині, мала намір закінчувати 10-й клас у Володимирі-Волинському, але раптова хвороба змусила змінити плани. Мати не хотіла відпускати з дому зовсім юну і не зовсім здорову доньку. Адже Марійка була єдиною дитиною в батьків. Згодом, коли зміцніла, послали дівчину на бухгалтерські курси, а затим – у Львів на всесоюзні курси бухгалтерів. У цей час і познайомилася зі своїм чоловіком Михайлом Івановичем. Він теж був людиною нелегкої долі, в 15 років замість батька, годувальника сім’ї, добровільно поїхав до Німеччини, де пробув 3 роки. Після визволення служив в армії на Мурманському військовому заводі. Після повернення працював у місцевому колгоспі.
Життя невпинно йшло вперед. У 1961 році припинив існування колгосп у Руснові. Його приєднали до Бубнова. Марія Григорівна Рокицька 20 років обіймала посаду головного бухгалтера, потім стала заступником голови правління, очолювала партійну організацію і, нарешті, 5 років була головою сільської ради.
- Нелегко мені було без відповідної освіти, але душею відчувала потреби людей, – зізнається Марія Григорівна. – Люди вірили мені, поважали, а я в свою чергу любила їх, завжди намагалася допомогти, прагнула зробити все, що було в моїх силах. У служінні людям бачила сенс свого життя. Я ніколи, коли виступала перед людьми, не читала з папірця, говорила те, що диктувало серце, про що думала.
Та прийшов час, коли Марія Григорівна вийшла на заслужений відпочинок. Після смерті чоловіка три роки жила сама, та сили поступово зраджували жінку. Хотілося, щоб були поряд рідні люди, щоб зігріло теплом серце близької людини. І Бог не забув, як дбала ця жінка про людей, послав і їй утіху в старості. До Марії Григорівни прийшли жити двоюрідний племінник Юрій з дружиною Наталею. Поруч оселився другий племінник з сім’єю. Прибігає до бабусі Марії внук Ярославчик. Племінників та їхніх дітей Марія Григорівна вважає своїми дітьми та внуками. У родині царюють правила взаєморозуміння, взаємоповаги і взаємодопомоги. Щоразу, коли наближається свято, іменини чи день народження когось із її дітей та онуків, Марія Григорівна пише вітальні відкритки, які готує власноруч, сама ж складає тексти привітань, демонструючи навіть поетичні здібності.
- Я завжди жила за принципом – стався до людей так, як хочеш, щоб ставились до тебе. Це золоте правило, яке спрацьовує стовідсотково. Кожному Бог посилає свій хрест. Кожному потрібно пройти свою життєву дорогу, та ми неодмінно отримуємо те, що зробили іншим. Не дбаєш про інших – ніхто не подбає про тебе. Зраджуєш – зрадять і тебе. А любов і увага завжди повернуться сторицею. Отож, не соромтесь своєї доброти!
Антоніна Булавіна, с. Руснів, Володимир-Волинський район.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>