«Лише набивши гулі й набувши гіркого досвіду на власних помилках, дитина зрозуміє, що в житті головне»

до матері 19 -1Вважає Олена Матвіюк, яка стала матір’ю десятьом чужим дітям. Вона знає просту істину: щоб краще зрозуміти дитину, треба стати на її рівень.
Мама – перше слово, яке вимовляє дитя і від якого так ніжно й солодко завмирає, наповнюючись невимовною радістю та ніжністю, жіноче серце. У світі немає нічого, з чим би можна було зрівняти це відчуття. Та, на жаль, в реальному житті нерідко трапляється так, що, народивши маля, рідна мати у кращому випадку залишає його в пологовому будинку. А буває, що просто викидає на смітник, не переймаючись його долею. І велике щастя, якщо на шляху малюка зустрінеться така жінка, як героїня цієї розповіді Олена Матвіюк. Про неї ми вже не раз розповідали у своїх публікаціях. Будучи хворою на рак, пані Олена народила трьох своїх малюків та замінила рідну неньку ще десятьом чужим дітям, віддавши їм частину свого серця. Тож напередодні Дня матері, завітавши у гостинний дім сім’ї Матвіюків у селі Осьмиловичі Іваничівського району, вирішили знову поцікавитися, як склалася подальша доля їхніх рідних і названих синів та дочок.
до матері 19 2-Майже всі наші діти вже виросли і мають власні сім’ї. Найменшій із них – Вікторії, яку ми з Василем удочерили, давши їй власне прізвище, – 14 років. Четверо старших із сім’ями проживають в Америці, Вадим з дружиною, названим сином та дворічною донечкою – у м.Рені під Одесою. Нещодавно він з Василем знову їздив у США продавати свої картини. Тут, у цьому будинку разом з нами проживають Наталка з чоловіком, яка із дня на день сама стане мамою, Іванка з чоловіком, Віка та наша 18-річна донька Ангеліна. Вона закінчила коледж у Львові, працює в перукарні «Лонда». Перукарем у салоні «Катрін» працює й Іванка. Наталка перед заміжжям закінчила Львівський держуніверситет ім.Івана Франка за спеціальністю «Українська мова і література». І Наталка, й Іванка дуже щасливі у шлюбі, обидва зяті полюбили Бога і свято виконують Божі заповіді. До того ж всі наші доньки – чудові господині: смачно готують, навчені створювати в домі комфорт і затишок. І цим вони насамперед мають завдячувати старшій сестрі Лілі, яка, поки я доглядала онуків в Америці, вчила їх господарювати. В нас вже є десять онуків. Ще одна Ангеліна, яку ми взяли до себе після того, як у їхній квартирі сталася пожежа, тепер проживає зі своєю старшою сестрою, яка взяла над нею опіку. А взагалі в нашому новому будинку шість благоустроєних і комфортних квартир, у кожній з яких є кухня, ванна і туалет. Так що діти в будь-який момент можуть приїхати і там жити, – розповідає Олена Іванівна. – Ще двоє прийомних дітей, Таня і Денис, вирішили, що їм буде краще без нас. З Денисом, який кардинально змінив свої погляди на життя, ми розпрощалися, а от дівчину дуже шкода. Вона тепер мешкає у Львові, мала б закінчити університет, але взяла вже третю академвідпустку і навряд чи закінчить вуз. Ні власного житла, ні родини в неї немає, тому я не раз намагалася налагодити з нею контакт, просила повернутися і жити з нами, але вона чомусь відмовляється, хоч я знаю, що їй там дуже важко. Що я як багатодітна мама з чималим життєвим досвідом вважаю найголовнішим у вихованні дітей? Перш за все батьки повинні власним прикладом постійно показувати дітям, якими мають бути стосунки в сім’ї, своє ставлення до інших людей, до їхніх потреб. Велике значення також має й те, наскільки батьки не залишаються байдужими до чужої біди, чи допомагають вони ближньому і чи готові пожертвувати власним благополуччям та спокоєм заради інших. І найперше це все залежить від жінки-матері, яка, як кажуть у народі, «тримає три кутки в хаті». Саме жінка повинна створювати і підтримувати комфорт та настрій в сім’ї, вміти згладити конфлікти, коли треба, перетерпіти і змовчати. Звичайно, батько теж має бути на своєму місці. І я дякую Богу за свого чоловіка, який завжди мене розуміє, у всьому підтримує, управляє домом і є чудовим батьком для всіх наших дітей. Правда, в жінок інколи теж бувають складні ситуації, вони деколи не витримують і впадають у зневіру, особливо, якщо не отримують того, чого очікують. Будучи матір’ю для прийомних дітей, я багато думала над цим питанням, на сто відсотків була впевнена, що виховую їх правильно, що всі вони виростуть хорошими, чуйними і милосердними людьми, якщо постійно їх контролювати і наставляти. І поки діти були малі, ми, як і багато інших батьків, намагалися тримати їх у своїй владі, тиснути на них власним авторитетом та вирішувати за них, куди йти, з ким дружити тощо. Але пройшов час, діти виросли, кожен обрав свою дорогу. І після того, як Таня і Денис заявили, що хочуть жити окремо, я дещо переосмислила своє бачення виховання. Тепер знаю, що іноді, аби краще зрозуміти дитину, треба стати на її рівень. Не можна постійно тиснути на неї своїм авторитетом, нав’язувати їй своє розуміння і бачення тієї чи іншої ситуації. Треба зняти деякі заборони і дозволити дитині самостійно приймати рішення, тобто дати їй більше волі. Лише набивши гулі і набувши гіркого досвіду на власних помилках, вона навчиться краще розуміти, що в житті головне, навчиться самостійно долати життєві труднощі. Не можна вибирати за дитину друзів, професію і те, який життєвий шлях для неї кращий, а просто відпустити її, дати можливість самій вирішувати свою долю, адже навіть Бог дає людині право вибору. Тому остаточне рішення стосовно власної долі дитина має приймати сама. І батьки це мають розуміти, щоб потім не відчувати гіркоти розчарування. Усвідомивши таку просту істину, я нарешті зуміла відпустити своїх дітей у самостійне плавання і від цього легше та комфортніше на душі. Я впевнена, що все у них буде добре, – каже моя співрозмовниця.
Валентина Савчук, с. Осьмиловичі, Іваничівський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>