«Коровайниці коровай місили, до криниці по водицю ходили»

014З давніх-давен в українських селах існував, а подекуди ще й зараз існує неповторний обряд випікання короваю. В коровайниці зазвичай запрошували сім-дев’ять заміжніх жінок, які жили у злагоді зі своїми чоловіками і мали дітей, аби ті передали молодятам найкращі якості подружнього життя. Сюди обов’язково входили мати, хрещена чи одружена старша сестра молодого або молодої, які призначалися старшими коровайницями. Коли ж із якихось причин ніхто з родини не міг бути старшою коровайницею, нею ставала жінка, яка найбільше розумілася на виготовленні весільного хліба. До цього дійства не допускалися незаміжні дівчата, вдови, розлучені, жінки, в яких були сварки в родині, ті, в кого помирали діти, а також омивальниці покійників тощо. Коровайниці приходили святково вдягнені, несли із собою миску борошна, яйця, масло або хлібину. Таке об’єднання продуктів від різних господинь мало міцніше скріпити молоду сім’ю. Розчиняли коровай звечора, напередодні весілля або зранку. Місила його лише парна кількість жінок, аби наречені щасливо прожили в парі усе життя. Якщо ж коровай був спільним для обох наречених, то розчиняли його дві жінки: одна з боку молодої, а друга – від молодого – як символ єднання родів молодят. Наступного дня ці жінки місили коровай, а виймати хліб із діжі вже приходило все жіноцтво. І коли розчиняли коровай, і коли витягували з діжі, старша коровайниця тричі просила дозволу на це у батьків молодих і старост (боярина, дружби та дружка). Увесь обряд супроводжувався піснями і танцями коровайниць.
Частину цього яскравого дійства продемонстрував на фестивальній сцені фольклорний колектив «Джерело» із села Красностав, художнім керівником якого є Любов Гудим. За її словами, аби відтворити цей обряд, учасниці її гурту кілька років по крупинці збирали матеріал, записуючи старовинні обрядові пісні та примовки у колишніх найбільш відомих коровайниць Марії Гудик, Ганни Сачук, Антоніни Ліщук, Надії Ващук та Ніни Литвинчук. На превеликий жаль, трьох перших уже немає серед живих.
-Цей обряд ми демонстрували і під час проведення першого українського фестивалю «Коровай-сузір’я». Хочеться, щоб наше молоде покоління не забувало багатющих традицій і звичаїв своїх предків. А створений наш колектив був у 1991-му році при Галинівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, де я працюю вчителем іноземної мови. І входили в нього діти, яким допомагали вчителі та працівники школи. Саме нашій школі тоді випала честь представляти район на Першому міжнародному фестивалі фольклорного мистецтва «Берегиня». Згодом діти закінчили школу і порозліталися по своїх життєвих дорогах, а нас залишилося восьмеро ентузіасток, для яких фольклорне мистецтво стало невід’ємною частиною життя, – розповідає Любов Миколаївна. – І недаремно наш гурт називається «Джерело», адже як джерело збирає і віддає свої води великим рікам, так і наш колектив збирає величезну духовну спадщину нашого народу і передає її молодим людям. У репертуарі нашого колективу не лише весільні обряди, а святкування Катерини, Андрія, Меланки та інших давніх національних свят. Виконуємо також і дуже багато старовинних пісень, яких ще співали наші бабусі та прабабусі.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>