КОХАННЯ ОЛЕКСАНДРА ЦИНКАЛОВСЬКОГО ДО РЕГІНИ ЖАШКЕВИЧ ТА ЛЮБОВ ДО РІДНОГО КРАЮ

12cinkalovskaМи, люди, часто цікавимося життям видатних співвітчизників. Ім’я Олекандра Цинкаловського поступово повертається до рідної Волині. Його наукову спадщину досліджують вчені-історики.
Яким же був відомий краєзнавець як людина? Які почуття переповнювали його душу? Про це ми дізналися зі спогадів його племінниці Наталії Назарівни Грабарчук-Цинкаловської та з листів самого історика, які його племінниця передала до фондів Володимир-Волинського історичного музею.
Люди науки – особливі. Вони бачать життя по-іншому, по-особливому. Зрештою, левову частку свого життя вони кладуть на вівтар науки. Олександр Цинкаловський – професор, археолог, уродженець Володимира-Волинського. Він ґрунтовно досліджував історію Волині. Пішки обійшов понад дві з половиною тисячі населених пунктів. Це теж любов, ба, навіть пристрасть! Але до науки.
Зі спогадів племінниці вченого дізнаємося, що незважаючи на високе звання, він міг однаково просто розмовляти як з професором, так і з дитиною. Життєвим кредо науковця були слова: «Людина має три лиха – старість, хвороби і неохайність. Якщо з першим боротися неможливо, з другим – частково, то охайним слід бути завжди».
Чоловік справді приваблював усіх, хто його знав, своєю шляхетністю і вишуканістю, які перейняв від таких же пращурів: прабабусі фон Вольф – німецької письменниці, дідуся Павла Нітецького – польського дворянина і краєзнавця – і батька – Миколи Цинкаловського, чиновника, фінансиста високого рангу.
З точки зору сучасної людини, Цинкаловський одружився пізно – у 30 років. Шляхетного пана не могла не помітити Регіна Жашкевич. Із нею вчений познайомився у місті Кременці на Тернопіллі, де працював директором краєзнавчого музею у 30-х роках 20 століття.
Раїса (Регіна) Жашкевич походила з роду духовенства. Згодом її батько працював бухгалтером. Неминучі переслідування з боку радянської влади змусили подружжя Цинкаловських виїхати до Польщі. Як виявилося, назавжди. У Кракові подружжя працювало, але й тужило за Україною.
Про взаємостосунки у сім’ї можна дізнатися із листів до володимирської родини. У них пані Регіна ласкаво називала чоловіка Олеком (як і в житті), себе ж називала Рена.
Почуття були великими, якщо у роки війни, втікаючи із палаючої варшавської квартири, Регіна допомагала рятувати чоловікові як найбільшу цінність не гроші, а рукописи його наукових праць. Як же сильно треба любити судженого, аби поділяти його погляди та долю і вгорі, і в радості!
У часи Варшавського повстання Цинкаловським довелося їсти… білий взуттєвий крем, аби вижити…
У листі від 25 січня 1977р. Регіна з великим піклуванням пише про самопочуття чоловіка. Одночасно розповідає про професійну діяльність коханого: «Жаль, що головної праці Олека не видано, яка має значення для майбутніх поколінь як невичерпний матеріал з минулого (йдеться про словник «Стара Волинь і Волинське Полісся, виданий вже по смерті автора).
Не секрет, що багато жінок не лише не люблять слухати про футбол, бокс та інші уподобання своєї другої половини, а навіть не цікавляться службовими справами. А це так важливо для взаєморозуміння!
Археологія – справа життя О.Цинкаловського, а ще ж нумізматика, топоніміка, сакральна архітектура і багато інших галузей знань! У багатьох листах жінка з непідробною увагою розповідає про справи чоловіка. Тепло відгукувалася дружина Цинкаловського про приїзд Лариси Крушельницької, про насолоду чоловіка від інтелектуального спілкування з нею: «Приходила дуже цікава і симпатична археолог зі Львова Лариса Крушельницька. Це дуже цікава жінка (колишній директор Львівської бібліотекиім. В. Стефаника НАНУ). Олеку дуже приємно спілкуватися в її товаристві на теми, які його цікавлять. Вона теж робила розкопки на Волині. Вона два тижні була у справах у Кракові, приходила до нас щодня, як своя, і залишила по собі добрі спогади». З листів дізнаємося, що Цинкаловські були усюди разом – і в санаторії, і за містом, і на відпочинку. «Ми знаходимося на лікуванні у санаторії в Бещадах… Добре, що нас вислали разом на лікування, бо я не могла би залишити Олека самого вдома… Він почуває себе непогано, але потребує догляду…» ( лист від 25.10.1977р).
Кажуть, якщо люди живуть довго разом, то вони стають спорідненими душами. Внутрішня гармонія, краса, шляхетність – ось що було притаманне їхнім стосункам. І знову турбота про здоров’я чоловіка: «Розпочалися холоди, і в Олека болить рука» (лист від 23.10.1976р.) «Ми якось тримаємося. Олек перед святами застудився, кашляв. Я порекомендувала йому полежати кілька днів, і він одужав». «У нашому віці – не головне добре їсти, а дуже важливий відпочинок, спокій і свіже повітря» (лист від 17.09.1976р.). Які мудрі слова! І як мало людині треба від життя! Свята простота! Чи ж залишилися нині такі люди?
Регіна догляділа свого чоловіка до смерті (помер він у 1984р.), а потім і сама знайшла вічний спочинок (у 1994р.) поряд із ним на православному Вольському цвинтарі у Варшаві.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>