Це з’ясував журналіст редакції нашої газети, організувавши тестування продукції найбільш поширених торгових марок у нашому регіоні.

У моїх сусідів вдарили бурхливі салюти у коморі. «Постріляла» майже уся консервація. Господиня подумала, що погано помила банки чи відвела недостатньо часу для стерилізації салатів. Вкотре купивши огірків, помідорів, перців, баклажанів, вона ще старанніше позакривала у банки вітамінні припаси для сім’ї на зиму. Але результат вийшов той самий: наче хто навмисне за кілька днів позривав з них кришки.

Господиня звернула увагу, що «салютують» виключно закрутки з додаванням оцту. Натомість варення та джеми добре зберігаються. Закралася підозра, що використано неякісний оцет. Сусіди пішли у супермаркет, щоб врешті-решт знайти належний товар. Проте біля вітрини розгубилися, адже різновидів оцту – сила-силенна. Десятки пляшок з натуральною продукцією, десятки – із синтетичною. Не так просто зорієнтуватися. Комусь більше до вподоби оцет з прянощами – до гострого шашлику, комусь – яблучний до салатів чи для схуднення. Виявляється, якщо до страв підходить фактично будь-який оцет, то для маринадів – далеко не весь.
Зрозуміло, що натуральний оцет значно дорожчий за синтетичний. Проте насторожило, що ціни на певний вид товару суттєво коливаються, хоч складники на етикетках зазначено однакові. Наприклад, літрова пляшка оцту одного виробника коштує дві гривні, а іншого – чотири. Звичайно, виникає спокуса придбати дешевший продукт та заощадити на цьому гроші. Сусіди, навчені гірким досвідом, купили вітчизняний оцет аж п’яти торгових марок (найбільш поширених у місті) і зобов’язали мене організувати його експертизу. А ще у приклад поставили журналістів передачі «Знак якості» на телеканалі «Інтер», які допомагають споживачам зорієнтуватись на ринку продовольчих товарів України. Я взявся за цю справу, оскільки не хотів підривати віру людей у справедливість.

Знайти у Луцьку лабораторію для проведення тестування оцту було неважко. Фірма, яка займається виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції, на моє прохання провела незалежну споживчу експертизу. З фізико-хімічних показників для перевірки було вибрано найпростіший, але і найбільш принциповий для оцту показник, а саме – вміст оцтової кислоти. Весь продукт  у тесті заявили як дев’ятипроцентний: так було зазначено на етикетках. Крім того, експерти оцінювали продукцію і за іншими критеріями: відповідність тари, зовнішній вигляд, маркування.
Дослідження показало: більшість виробників лукавлять перед покупцем, зазначаючи на етикетці не зовсім правдиву інформацію. У жодній пляшці не виявилося 1000 грамів оцту, адже недоливають бодай по кілька грамів майже усі виробники. У чотирьох з п’яти протестованих марок був занижений вміст оцтової кислоти. Інакше кажучи, основний показник якості продукту не відповідав вимогам нормативної документації. Причому, відхилення суттєві. Не додала майже півтора відсотка оцтової кислоти дніпропетровська фірма. Це, до речі, найменша хиба. Понад три відсотки цієї кислоти на кожній пляшці продукції зекономила на споживачах львівська компанія, ще більше (понад 4%) – київська та рівненська фірми. Допустиме відхилення оцтової кислоти становить ± 0,2%.
Усі ці чотири види оцту коштували найдешевше – у межах двох гривень за пляшку. До речі, два рази поспіль сусідка використовувала рівненський оцет при консервуванні овочів. Фактично платила за 9-відсотковий, а приносила додому продукт з удвічі меншою концентрацією.
Звісно, присмачивши ним пельмені чи м’ясні страви, різниці ви не відчуєте,  але про дефект відразу «скаже» зимовий салат чи маринована продукція, адже такого оцту треба вдвічі більше лити у маринад! Не кожен виробник вказує свою повну адресу, вимоги до зберігання продукції. У декого на етикетці допущені грубі граматичні помилки. Їм байдуже і до зовнішнього вигляду товару, і до його якості.
Продукт, який коштує найдорожче (чотири гривні за пляшку), містив обіцяні 9% оцтової кислоти. Тож робіть висновки, господині!

Факти до теми
У Стародавньому Римі оцет цінувався дуже високо. Вже тоді знали про його лікувальну дію. Легіонери втамовували спрагу водним розчином натурального оцту. За свідченням історика Плінія Старшого, для єгипетської цариці Клеопатри виробляли особливий напій, розчиняючи в оцті перли. Не надто апетитним є такий напій у наш час, а в Єгипті його вважали чудодійним, таким, що забезпечував красу й молодість.