Є події, про які треба повідомляти людям чесно або не повідомляти зовсім. Це порядніше, ніж завідомо писати брехню. Мова йде про сенсаційну знахідку в Зимненському монастирі: під час ремонтних робіт під підлогою Успенської церкви виявлено аж 160 людських кістяків. Вони відкрилися на всеогляд через аварійний стан храму, приміщення якого поволі повзе вниз по схилу.
Людські кістки лежать просто неба, їх пильно стережуть від цікавих очей – абикого на територію монастиря не пускають. Але резонанс спочатку на Володимир-Волинському форумі спричинило припущення, що ті кістки – останки шляхетних княжих родів Чарторийських, Сангушків та Чацьких. Представники знатних родів, котрі понад двісті років опікувалися Святогірською Зимненською обителлю, у ХХІ столітті «удостоїлися» такого варварського поневаження. Чого й дивуватися, що цей факт зацікавив найбільші українські телеканали ICTV та СТБ? Ніби у відповідь на короткометражні ролики у випуску новин одна з місцевих газет надрукувала «спростовуючу інформацію про шокуючу археологічну знахідку» з вуст директора ДП «Волинські старожитності» Олександра Златогорського. Що й казати, фраза кваліфікованого спеціаліста: «Скелети належать якимось розстріляним людям», - викликає неабияку «довіру» до його фахового авторитету. Але 5 серпня у журналі «Тиждень» світ побачила стаття Олени Чекан «Доба нової руїни», де жорстко, чесно, відкрито та сміливо (!) розставлено крапки над «і» у зимненському скандалі.
Олена Чекан, скориставшись загальновідомими історичними фактами про поховання попечителів та благодійників монастиря, доводить разом із директором Володимир-Волинського історичного музею Володимиром Стемковським, що знайдені кістяки належать саме князям, бо й справді: кому б спало на думку, та ще у розквіт більшовицької ідеології, загиблих у бою солдат поховати у церкві? Хіба тільки, якщо після розстрілу у такий спосіб «покарали» тіла «ворогів народу»? І саме тут виникає чимало різних «але». Про них та про причини руйнації однієї з найстаріших пам’яток архітектури національного значення – Святогірського Успенського монастиря можна докладно прочитати у тому ж таки журналі «Тиждень», який продається у книгарні «Є». Більш повну версію статті знаходимо на сайті http://ut.net.ua/. А Володимир Стемковський допомагає «НЕ спростовувати» шокуючу знахідку уже для газети «Місто вечірнє» іншими фактами, яких немає у статті журналу.
«Десь тижнів три тому Володимиром-Волинським поповзли чутки, що в обителі з-під землі «полізли» кістки, а над ними туман-не-туман, а якийсь серпанок. Що бурильна техніка почала відмовляти. Робітники, які забивають у схил десятиметрову залізну арматуру для спорудження нижнього утримуючого каркасу Успенської церкви, потайки розповідали, що коли везуть бури ремонтувати, то майстри сваряться: «Чого ви їх привезли, вони ж справні». Повертаються до монастиря – бури знову не працюють. А то екскаватори самі собою заводяться», - це один з тих епізодів, що не ввійшли до журнальної версії статті Олени Чекан. Під час Другої світової війни на території монастиря дислокувалася військова частина. Це неабияка підстава для ствердження, що кістяки – поховання радянських часів, але Володимир Володимирович переконує: «Поховане у землі тіло розкладається повністю за рік-другий, значно більше часу потребують речі, тому у давніх похованнях біля кістяка завжди знаходимо клапті одягу, прикраси, монети. Робітники скаржилися, як попервах над ними сиділи сестриці-черниці і відбирали кожну монетку, черепочок, вигорнуті із землі. Чи ж так ховали б вони солдатські ремінні пряжки, металеві формені ґудзики, якби це були військові Другої світової? Одразу відкидаємо версію про розстріляних людей, бо кістяки цілі, без жодних кульових отворів та слідів дії холодної зброї, значить – ці люди померли власною смертю. Тепер думаємо логічно: навіщо радянським офіцерам хоронити загиблих товаришів під церковною підлогою? Яка, до речі, останній раз ремонтувалася у другій половині ХІХ століття, пізніших фрагментів на ній нема. Про вік кісток точну відповідь може дати тільки радіовуглецевий аналіз, але я вже говорив кореспонденту журналу «Тиждень», де гарантія, що на експертизу відправлено зразки саме оцих решток, знайдених у монастирі? Здогадатися про давність поховання можна й самостійно: температура під підлогою церкви фактично незмінна, тому тіла померлих не зотліли, а майже муміфікувалися. Розпад тіла вповільнюється у сотні тисяч разів при сталому температурному режимі. Отже, якби поховання були справді недавніми, на кістяках вціліли б клапті одягу, волосся, зуби».
На заперечення аргументів Стемковського чулося й таке: у роки Великої Вітчизняної війни там проходили оборонні позиції, а оскільки кожен метр володимирської землі буквально всіяний кістками, то ніхто не знає, хто і кого міг поховати у монастирі. А, може, у 80-х роках (до 1987 року монастир стояв пусткою) там присипало якогось небораку-безхатченка?
Будівельники розповіли Володимиру Стемковському, що на самому початку ремонтних робіт у вівтарній частині під підлогою Успенського храму знайшли муміфікований кістяк у позі людини, що молиться, в зогнилій труні, залитий вапном чи білою глиною, що свідчить про вік поховання: мумія нараховує більше літочислення, ніж сама кам’яна церква (князь Володимир спочатку звів дерев’яний храм, аж на початку XV століття князь Олександр Чарторийський задумав збудувати на його місці кам’яний монастир-фортецю). Але дізнатися більше про муміфіковану знахідку завадила знову настоятелька монастиря. Ігуменя наказала робітникам вивезти труну подалі і забути про неї назавжди.
Такого б ніколи не сталося з міськими пам’ятками, стверджує Володимир Володимирович, позаяк у Володимирі-Волинському працює заповідник «Стародавній Володимир», ініціатором створення якого став міський голова Петро Саганюк, справжній шанувальник старовини та історії міста. А от керівникам району про аварійний стан храму в Зимному спеціалісти вперше повідомили два роки тому, однак ті й досі залишаються бездіяльними. «А що може зробити місцева влада? - у відповідь на звинувачення запитує голова районної ради Андрій Оніщук. - Поставити ящики з кістками собі в гараж, щоб вони не лежали просто неба? Вже три місяці поспіль кожен тиждень в обласній раді розпочинається нарадою щодо першочергових аварійно-відновлювальних робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на території монастиря. Дивує інше - чому пан Стемковський свого часу не звернувся до влади з пропозицією співпраці у подоланні цієї проблеми? Навіть тепер йому легше на всю Україну звинуватити владу у байдужості, замість запропонувати можливий вихід із ситуації. Чому він, директор міського музею, пішов скаржитися до журналістів, а не до нас?»
Та не треба було б зараз щотижня радитися про ліквідацію наслідків, якби владці вчасно відреагували на попередження спеціалістів. Наприклад, під актом комісії з обстеження технічного стану комплексу пам’яток архітектури Успенського Зимненського монастиря свої підписи поставили Святослав Кравчук, заступник голови ОДА, Юрій Динько, перший заступник голови Володимир-Волинської РДА, а також перший заступник голови державної служби з питань національної культурної спадщини Я.Я.Діхтяр, директор інституту «УкрНДІпроектреставрація» А.Є.Антонюк, головний архітектор проектів «УкрНДІпроектреставрація» Є.І.Осадчий та ще шість посадовців різних відділів обласної адміністрації. Обстеження проводилося у червні 2009 року, розписані на чотирьох аркушах численні порушення користувачами монастиря підсумовує короткий, проте красномовний висновок комісії: «Вважати загальний стан плато та схилу зсувонебезпечним та гостроаварійним». Далі аж вісім пропозицій щодо порятунку пам’ятки національного значення, які, судячи з усього, не допомогли.
Крайній захід, вважає Володимир Стемковський і обурена інтернет-громада міста Володимира, яким ще районні владці могли б зупинити свавілля черниць, – це звернення до прокуратури, адже згідно зі статтею 298 Кримінального кодексу України «Знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці»,
1.Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини - карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2.Ті самі дії, вчинені щодо пам'яток національного значення, караються позбавленням волі на строк до п'яти років.
Та тільки сестриці-черниці, напевно, з когорти тих унікальних щасливців, кому від тюрми зарікатися можна.
