Глибокий насичений бас вступає у розмову першим. Власне, то не розмова – сповіщення на всі усюди. Старого власника басу підтримує оксамитовий тенор, і враз перебиває срібний заливистий голосок наймолодшого. Їх недаремно олюднювали з давніх-давен – у кожного свій голос та свій характер, а ще «язик», «плече», «вухо», «губи», «корона», постійних супутників віри православної можна красиво називати «кампанами», на честь римської провінції Кампан, де у тисячолітньому минулому з міді відлили перші церковні дзвони.
Днями головний храм Володимир-Волинської та Ковельської єпархії Успенський собор отримав гарний подарунок. На давній дзвіниці собору побільшало коронованих мешканців. Дев’ять нових дзвонів відлито на Дніпропетровському ливарному заводі, відтак з Києво-Печерської лаври доставлено у Володимир-Волинський. Брати Павло та Дмитро Лашкевичі, кияни, супроводжували презент, бо мали прохання: облаштувати дзвіницю (інженер Дмитро) та звершити дзвони, тобто налагодити їхнє звучання (дзвонар із дванадцятирічним досвідом Павло). «Дзвони короновані, бо їх відливають з «короною» - пристроєм, до якого виготовляють кріплення та підвішують дзвін на дзвоновій балці», – пояснює Дмитро. Наступна частина – звершення. Це – наукове мистецтво, адже дзвонар, налаштовуючи кампан, мусить зважати на температуру повітря, силу удару, вагу дзвона та ще слідкувати за власним настроєм і думками: «Якщо дзвонар перебуватиме у сум’ятті, буде чимось схвильований, то й дзвін у нього вдасться таким же метушливим. Їм, як і людям, потрібна постійна увага. Взимку, наприклад, потрібно стримуватися в сильних ударах, від холоду тонкостінні чи маленькі дзвони можуть тріснути. А буває, від дзвона відмовляються, бо він з тріщинами, насправді то дефекти лиття, які тільки додають особливості його голосу», - пояснює лаврський дзвонар Павло. «У вас дзвони правильні, з чистими голосами, - додає Дмитро, - тому що край ваш глибоко віруючий. У найдавніших писемних згадках Київської Русі про православні дзвони йдеться саме про волинські. Припускаю, що люди тут щасливіші та багатші душею, адже постійно чують благовіст, який, доведено, має ще й цілющі властивості».
По звершенню мелодій-ному над дзвонами звершили й освячення. Єпископ Володимир-Волинський та Ковельський Никодим разом з настоятелем Успенського собору отцем Ярославом святою водою окропили дзвони на висоті двадцяти одного метра. До участі у таїнстві духовенство запросило благодійників храму, родину Кононенків. Після короткого богослужіння владика першим вдарив у дзвін, за тим соло до виконання взяв Павло Лашкевич, додаткову партію змінно підтримували інші священнослужителі. «Передзвін, як випробовування нових дзвонів, тривав безперервно дві хвилини, вдвічі менше, ніж у Київській лаврі», - зазначив владика. Але й на тому не спинилися, коли духовенство зійшло долу, на дзвіниці свої сили могли спробувати всі бажаючі, тому над Володимиром дзвін «во все тяжкие» лунав так довго, наче місто справді відзначало велике свято.
У давнину дзвони скликали народ на віче, вони сповіщали людям про небезпеку чи нещастя, збирали чоловіків на захист Батьківщини й вітали повернення переможців з поля бою. Дзвоном вказували шлях тим, хто заблукав у негоду. Нові дзвони Успенської дзвіниці, напевно, нестимуть менш відповідальну службу, але набагато приємнішу: скликатимуть віруючих на богослужіння чи сповіщатимуть тим, хто далеко від храму, про час здійснення молитви. Так і годиться «нащадкам»... квітів. Наприкінці IV століття польові дзвіночки наснилися єпископу Ноланському, вони видавали настільки приємні звуки, що, прокинувшись, єпископ звелів відлити у формі цих квітів дзвони, щоб сповіщали християнам тільки радісні звістки.
