Коли чоловік знаходиться у декретній відпустці, а вдома іноді порожні каструлі – це означає, що дружина – завідуюча  гінекологічним відділенням. І якщо аж надто переймається складними ситуаціями в житті своїх пацієнтів, зупинити її можна тільки фразою: «Не повторюй помилок своєї мами». Але то зрідка, бо на звичні всім жінкам чоловікові дорікання Олена Станько завжди нагадує: «Ти знав, кого береш заміж».

 Ще коли студентами ходили на побачення, вона привчала свого коханого, лікаря-отоларинголога, до особливостей свого характеру – твердого й рішучого. Сам львів’янин, він мусив погодитися з тим, що жити й працювати молода сім’я буде у Володимирі-Волинському, бо це навіть не обговорювалося.

Старша донька Олени Володи-мирівни вже вміє мити посуд і готувати, щодо майбутньої професії визначилася в одному – вона ніколи не стане лікарем. Молодша Софійка, навпаки, захоплено нагадує батькам про придбання чергової  іграшки, кожна з яких пов’язана з медициною. Хто знає, який фах  дівчинка обере, але зараз вона, шестирічна, вперто не реагує на мамині переконання: «Доню, це важка робота. Ти ж бачиш – мама вдома не ночує, з вами рідко буває». Даремно - Софійка вже вирішила, що буде – як мама.
«Як мама» - свого часу прийняла рішення і сама Олена Володимирівна, щоправда у трохи старшому віці, у 5 чи 6 класі. «Ситуація у сім’ї моїх батьків була точнісінько такою ж, як у решті родин, де мама й тато – лікарі. Мама «летіла» на перший поклик пацієнта, і все моє виховання проходило у «телефонному режимі», - розповідає пані Олена, - ніхто й ніколи не приходив на батьківські збори, зате мама завжди знала про кожен мій крок. То був тотальний контроль, досі не розумію, чи хтось їй допомагав у цьому, чи то мала таке материнське чуття». А ще Олені Володимирівні з дитинства прищеплювали любов до благородної справи: допомагати людям. Мати  навчила її того, чим жила сама – самопожертви. «Вона ніколи не вагалася, вибираючи між сім’єю і хворими жінками. Але зараз мама, після інсульту, прикута до ліжка. Я не можу докоряти їй, що вона постійно жила лікарнею, а тепер залишилася потрібною тільки своїм рідним. Мені трохи болить досі ота недодана материнська теплота, увага, турбота, адже мама ніколи не могла присвятити мені кілька зайвих хвилин – постійно бігла когось рятувати. І я така. Однак вивчила свій урок – кожну вільну часину віддаю дітям. За будь-якої нагоди ми з чоловіком намагаємося показати дітям щось винятково цікаве: виставку, концерт, цирк. Власне дозвілля теж проводжу з користю. В юності я плела і навіть заробляла цим гроші. Зараз часу вистачає тільки на оригінальну річ для себе. Почитати цікаву книжку – залюбки, але недаремно хтось із колег назвав мене прагматичною жінкою – краще я почитаю якусь медичну літературу, яка потім згодиться, замість перечитувати класику».

Обираючи спеціалізацію вже студенткою медінституту, Олена Володимирівна завагалася тільки раз. Більш точна й логічна наука неврологія привабила її так, що професор-викладач рекомендував залишитися працювати на кафедрі, але в ту мить перемогли мрії дитинства. Вона їм не зрадила, хоча тепер зізнається: тоді радше боялася зрадити маминим мріям. Це тепер Олена Станько зовсім не шкодує, що стала гінекологом, а тоді досить високі знання з хімії та математики давали можливість обрати іншу професію, вступити у «бауманку» і залишитися в Москві, як це зробило чимало її знайомих. «Але там, зверху, все робиться так, як найкраще для нас. У мене тоді б склалося інше життя. І я не знала б свого чоловіка, не народила б своїх дівчаток, - каже Олена Володимирівна, оцінюючи зараз попередні роки лікарської практики (а їх – 15). – Я задоволена тим, що маю».
Лікар не пам’ятає, щоб комусь врятувала життя, зате ті, хто одужав,  пам’ятають свою Олену Володимирівну, бо вона для них – одна, і приязно з нею вітаються на вулицях міста. «Я ж не сама працюю, з колегами. Це нормальне явище, коли лікування благополучне, тому й забувається, як щоденно біжиш комусь на допомогу. Пам’ятаєш ті випадки, коли гірший результат так і не став кращим. Тоді мене гризе, чи все можливе зробила, коли хвора помирає», – ділиться гінеколог. А крім смерті пацієнтки, у її практиці є ще й такий негатив, як аборти, а серед них ті, що проводяться за рішенням майбутньої мами. «Я переконую, прошу добре подумати і все зважити, перш ніж наважитися на цю операцію. Відмовляюся, кажу, що сьогодні не можу – прийдіть завтра. У такий спосіб даю жінці час на роздуми і можливість змінити рішення. Якось трапився випадок, який досі не забувається. Я працювала тоді у пологовому відділенні. У нас народжувала нежаміжня дівчинка. Мама скандалила з дочкою через небажану вагітність, і дівчинка вирішила відмовитися від дитини, вже писала заяву. Перед тим я покликала її до себе у кабінет. Що я їй говорила і як – уже не пригадую.  Років через 4-5 вона потрапила у гінекологію. Звісно, я її вже забула, а вона почала пригадувати мені нашу розмову. І розповіла, що дитину тоді забрала, повернувся до неї й батько дитини, вони одружилися, мама втихомирилася». За цим Олена Володимирівна пригадує ще один, який трапився зовсім недавно: «До нас потрапила жінка із запаленням у вкрай важкому стані. Спочатку намагалися визначитися з хірургами, чия це патологія, але оперувати її взялася я. Під час операції з’ясувалося, що патологія таки хірургічна, далі працювали хірурги. Наступного ранку йшла у  хірургічне відділення дивитися «свою» післяопераційну пацієнтку, а з цією просто привіталася. Вона запитала, чи то я її оперувала. Кажу – ні, у вас проблеми не гінекологічного характеру, операцію робили хірурги. А жінка відповідає: «Ні. Це ви мене взялися оперувати. Значить і життя врятували – ви». Моя мама завжди всі важливі рішення брала на себе. От і я маю таку погану звичку».
Погану? Напевно, вона завдає чимало незручностей своїй власниці Олені Станько. Але ця звичка – єдина  з поганих, яка здатна рятувати людей.  

Думка колег

 Світлана Жук, палатна медсестра: «Олена Володимирівна – дуже  хороший керівник. Завдяки їй у нашому колективі панує дружня атмосфера. А ще вона з тих гінекологів, хто проводить операції. Не кожен  спеціаліст її фаху наважується оперувати, а вона робить це професійно».

Тетяна Шинкарук, маніпуляцій-на медсестра: «Олена Воло-димирівна – чудова людина, винятковий професіонал, прекрасний керівник».

Світлана Сорока, сестра-господиня: «Вона дбає про наше відділення. Завдяки її ініціативності ми зробили дуже гарний ремонт приміщення. Крім того,  Олена Володимирівна  - вимоглива та енергійна, має багато планів щодо поліпшення роботи відділення».

Галина Сорочук, буфетниця: «Попри її солідний стаж, вважаю Олену Володимирівну молодим фахівцем і можу сказати одне: у своїй справі вона – просто ас. Своїм ентузіазмом у роботі й нас підтягує до вищого рівня самовіддачі. Ми краще працюємо, рівняючись на неї».