Улюблений урок допоміг вибрати професію, любов до дітей – спеціалізацію. Талановита вчителька навчала біології та анатомії так, що простому сільському хлопчині з сім’ї трудівників вистачило школярського захоплення, аби вирішити остаточно: «Хочу стати лікарем». І став. Тільки не просто лікарем, а справжнім професіоналом.
Анатолій Хомюк закінчив Львівський державний медінститут і у 1976 році за всесоюзним розподілом поїхав у Челябінськ, в залізничну поліклініку від Міністерства транспорту. На третьому році практики дільничний педіатр самостійно визначив складний діагноз – дифтерію зіва. У відділенні діагноз підтвердили і молодого спеціаліста помітило керівництво клінічної лікарні (а це була кафедра Челябінського медінституту) та запропонувало працювати з ними. Згодом Анатолій Панасович закінчив клінічну аспірантуру, став завідуючим педіатричним відділенням і, з часом, заступником головного лікаря з медичної частини.
Через 15 років лікар повернувся на Володимирщину – захворіла мама. Згадує, що планував працювати в інфекційному відділенні, але тодішній головний лікар Ярослав Ємчик глянув у трудову книжку і сказав: «Будете працювати у пологовому». Ніби випробовуючи, нова посада одразу ж підкинула тест на професійну придатність: «Цікавий випадок, - пригадує Анатолій Панасович, - народився хлопчик, вагою усього 900 грамів. У ті часи ще діяли правила, за якими ми мусили тримати породіллю з дитиною у відділенні шість днів і тільки тоді направляти в обласну лікарню. То було тижневе суцільне випробування мене як професіонала. А хлопчик виріс, зараз йому років 16-17».
Попри те, що його пацієнти не можуть сказати, де болить, а тільки плачуть, Анатолій Панасович любить педіатрію, бо постійно бачить результат своєї роботи: поліпшення у стані здоров’я малюка – одразу або згодом впізнає на вулиці свого колишнього хворого. Не забувають лікаря й мами, які народжували під час його чергування. Довіривши йому своє дитя з перших днів життя, матусі по праву вважають Анатолія Панасовича «своїм» педіатром і ведуть до нього дитину щоразу, коли у малих виникають проблеми, адже, крім пологового відділення, він практикує ще й у педіатричному центральної лікарні.
- До пацієнтів я йшов упевнено завжди. У Челябінську «закінчив» серйозну професійну школу, тоді молодим спеціалістам у плані підвищення кваліфікації приділяли куди більшу увагу, ніж тепер, та ще мав підтримку старших колег у будь-який момент. Тому труднощів із визначенням діагнозу у мене ніколи не виникало. А нині я сам передаю усі накопичені знання молодим лікарям.
Досвідченого педіатра з 34-річним стажем досі найбільше вражає батьківська недбалість. Каже, батьки можуть нагодувати дитину чим завгодно, та ще й не сказати правди лікарю, аж поки той не почне сам допитуватися. Разом з тим визнає: як би голосно не лунали заклики «Абортам – ні!», життя створює такі ситуації, коли аборт – краще рішення.
-Я запитую у ВІЛ-інфікованих, хворих на сифіліс жінок, навіщо вони народжують. Такі не в змозі себе прогодувати та ще й свідомо прирікають на страждання власне дитя.
Після цих найбільш складними випадками у лікарській роботі Анатолія Панасовича залишається хіба що поява на світ недоношених діток. Про них удома радиться з дружиною Галиною. Вона – теж лікар, завідуюча Володимир-Волинською дитячою поліклінікою.
-Вихідних у нас немає, святкових днів – теж. Працюємо день і ніч, - розповідає Анатолій Панасович. – Коли вдається викроїти вільний час, люблю почитати, подивитися футбольний матч або бокс. Але телефон завжди тримаю увімкненим.
Їм з дружиною хотілося б, щоб єдина донька також стала лікарем, але вона бачила робочі будні мами й тата. Коли виросла, обрала Київський інститут економіки й права, залишилася працювати в столиці. Батьки погодилися з її вибором, а Анатолій Панасович зізнався: якби він міг все повернути, то знову став би педіатром.
Думка колег:
Тетяна Васильчук, завідуюча пологовим відділенням: «Кваліфікований спеціаліст. Коли Анатолій Панасович перейшов працювати у стаціонар, ми попросили його повернутися, бо кращого неонатолога у нас не було. Серед колег його професійна думка має неабиякий авторитет, він постійно бере участь у консиліумах, а у повсякденній роботі Анатолій Панасович за викликом прибігає швидше, ніж його б привіз службовий автомобіль. За роки своєї роботи наш педіатр освоїв ази акушерства, може допомогти із статистикою, навіть бухгалтерією».
Тамара Бричук, дитяча медсестра: «Прекрасний наставник. Я працюю з ним шість років, розуміємо одне одного з півслова. Він ніколи не залишить у складній ситуації, допоможе порадою, або разом шукаємо вихід».
Лілія Дузінська, акушерка: «Компетентний, відповідальний і дуже пунктуальний – по ньому можна звіряти годинник».
Тарас Касянюк, лікар-неонатолог: «Анатолій Панасович мене багато чого навчив. Він дуже відповідальний, дисциплінований і просто хороша людина».
Олена Бакун, мама новонародженої: «У пологовому відділенні я вже вдруге, тому з Анатолієм Панасовичем знайома. Те, що він любить дітей, помітно одразу. Щирий, приємний лікар. Своїх малюків довірила б тільки йому».
