Імунітет від злої хвороби завжди був у ній

історіяВікна онкологічного диспансеру виходили в сад. Дівчина стояла біля вікна задумавшись. Для всього весна принесла оновлення і красу, тільки перед її горем безсило опустилася на коліна і винувато підняла очі. Надії тоді здалося, що це була остання весна в її житті.
Вона була наймолодшою пацієнткою похмурої установи. Так трапилося, що доля помилково поєднала смерть і молодість в одному флаконі. Надія спочатку боялася спати в ліжку, відчуваючи, що на ньому вже хтось прощався із життям, але потім звикла, і смерть не викликала більше приступу паніки. Крім того, дівчина подружилася з медсестрою Наталкою, якій ледве виповнилося 18. Вони проводили разом багато часу, обговорюючи особисте і підсміюючись над старомодними медсестрами. А коли ввечері Наталя йшла додому і зникала за воротами, Надія сумувала і намагалася уявити, як там за стінами диспансеру вирує життя. Нерідко хвилини туги супроводжувалися потоком сліз, які дівчина була не в силі стримати. Тоді над нею схилялася тітка Марія – одна зі старомодних, але дуже ласкавих медсестер. Обіймаючи за плечі, вона шепотіла: «Не плач, доцю, ти ще довго житимеш. І на весіллі я в тебе погуляю». Надію ці слова дуже розчулювали, і, лягаючи вечорами у ліжко, вона молилася, щоб одного дня на подив і захоплення усіх ці слова стали пророчими.
Із хворобою у Надії загострилися стосунки з минулим, і вона часто згадувала, як батьки повели її в перший клас. Хто б міг тоді подумати, що це все було чи не дарма і життя цієї крихітної дівчинки закінчиться у 21. Згадувала своїх однокласників, якими безтурботними дітлахами вони були ще в 11 класі і як зараз вони проходять шлях дорослішання. А Надія подорослішала за рік.
Один спогад особливо терзав душу. Вони виходять з подвір’я одного з навчальних закладів міста, йдуть однією з головних вулиць, минають ринок. Коли Надія говорить, то вітер здіймає їй волосся, і вона тримає кучері, сміється. Очі Олега на сонці стають ще зеленішими, він не може стриматися, щоб не дивитися на щасливу Надю. Навіть перехожі відчувають флюїди, що поширюються від цієї пари. Здається, ніби в той момент торжествував увесь світ. А потім дівчина побачила спільне фото Олега з першою красунею коледжу, і всередині ніби щось обірвалося. «Вона красива і здорова, – видушувала з себе сльози в істеричному спазмі Надія, – вона буде з ним». Думка про те, як мало радості ділила з людьми, які були дорогими, змушувала серце стискатися.
-Мамо, я не хочу помирати, – якось не витримала дівчина.
Сльози градом покотилися з очей. Мама злякалася і скривилася від болю. Вони були такі самотні поодинці, але так поєднані горем.
Надія з жадібністю дивилася на молодого лікаря, який прийшов на ранковий огляд. «Ще такий недосвідчений, мабуть, і смерті не бачив. Цікаво, як сильно вона його вражатиме спочатку?» – думала дівчина. Та молодий чоловік у халаті сказав: «Я вас сьогодні виписав. Можете їхати додому». Надія не відразу зрозуміла, що коїться. Зателефонувала мама, вона вже була на автостанції. Через годину жінки хилилися одна до одної в автобусі. Мама – тому що недосипала вже багато ночей, Надія – бо горнулася до найдорожчої людини і відчувала, що світ розкрився і вийшов за межі онкологічного диспансеру.
Легку дрімоту дівчини порушила мелодія телефону. Це прийшла СМС. «Сподіваюсь, ти зараз справді їдеш додому, бо ми чекаємо». Відправник – Олег. Запаморочилася голова – і клубок ейфорії стиснув горло.
Минуло три роки. Хвороба відступила. І чого тільки не сталося за цей період. Були і прогулянки сонячною площею, і вітер так само здіймав волосся, але минулося. Серце вже не тріпотіло, коли бачила обличчя Олега в натовпі. Але Надія вірила, що почуття до нього виплекали в ній імунітет до злої хвороби, бо любов докорінно змінює все.
Катерина Шворак

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>