«І вдень, і вночі я на зв’язку»

 1.Наталія ЛобойкоОдна з таких небайдужих – секретар селищної ради у Благодатному Наталія Лобойко. Цю невисоку дуже привітну жінку знає, мабуть, кожен мешканець селища. Наталія Михайлівна теж знайома зі всіма своїми земляками, незалежно від того, старенький це дідусь, маленька дитина чи підліток. Для кожного у неї знаходиться тепле слово та щира усмішка.
-Допомагати армії ми почали після Волновахи, на початку літа 2014 року.  До нас звернулася мама Сергія Куптея, яка повідомила, що її син перебуває на передовій і не має бронежилета. Переговоривши з батьками мобілізованих і завівши п’ять прошнурованих зошитів, ми пішли до людей, які здавали гроші хто скільки міг. На зібрані кошти купили бронежилет, каску і переслали Сергієві. Потім у рамках акції «Допоможи військовим» активісти, голови ОСББ, настоятелі церков і громад та просто звичайні люди пішли від будинку до будинку, зібравши таким чином більше 37,4тис.грн. На ці гроші ми забезпечували, звітуючи щотижня перед людьми, бронежилетами та іншою необхідною амуніцією наших земляків, які воюють на сході. А на сьогодні таких 47. Це вже названий Сергій Куптей, Тарас Куницький, Олександр Щерба, Роман Теличко, Сергій Каланчук, Костянтин Шатіло, Михайло Батоговський, Віталій Горліковський, Юрій Півницький, Аллен Кравченко, Роман Желіховський, Олександр Кадира, Олександр Горбунов, Віктор Баранов, Олександр Россадін, Деонісій Россоха, Роман Клімчук та інші. За роки війни ми настільки зріднилися, що всі вони звертаються до мене як до рідної мами. Перед відправкою на схід усі хлопці приходили до нас, розповідали про те, що отримали повістки, і просили про допомогу. Найперше ми купували для них шкарпетки, теплий одяг, штани та інші речі. Кожному я вручала візитку, де був мій телефон та телефон Центру допомоги військовим Бориса Бабійчука, з яким ми тісно співпрацюємо. Інколи передаємо йому гроші, а він нам – потрібні речі або ж сам відправляє нашим хлопцям посилки. Якось зателефонував мені Юра Сасага і розповів, що там, де базується їхній підрозділ, ідуть сильні дощі, а в нього та його побратимів, які навіть не з нашого регіону, немає дощовиків. Я звернулася до Бориса, і ми разом виконали це прохання. Згодом усі ці воїни телефонували і щиро дякували. Мені було настільки приємно, що, відповідаючи їм, казала: «Хлопчики мої! Я вас ніколи не бачила, але бажаю, щоб ця війна якнайшвидше закінчилася і ви всі повернулися додому живими та неушкодженими», – згадує Наталія Михайлівна. – Через центр ми також закуповували для наших земляків із 14-ї бригади бушлати польського виробництва, дев’ять кевларових жилетів та інші речі. Частина хлопців зараз демобілізувалася і знаходиться вдома, а частина ще й досі на передовій. Двоє з них – Максим Сорочинський та Євген Колчанов – круглі сироти, а Віктор Андрійчак – напівсирота, тож ми закупили для них абсолютно все: бронежилети, каски, наколінники, одяг, білизну і т.д. Усе це волонтери Валерій Курстак і Олександр Топорівський завозили на передову і особисто вручали нашим захисникам. Після того мені кілька ночей поспіль снився один і той же сон: я вручаю кожному з мобілізованих бронежилет і кажу: «Хлопці! Перед тим, як ви поїдете на фронт, давайте їх випробуємо». Вони зголошуються всі, але я відштовхую їх рукою, прошу відійти подалі, щоб не зачепило рикошетом, і одягаю жилет на себе. Та щойно мав прозвучати постріл, я просиналася… Але тривога була безпідставною: всі закуплені нами бронежилети виявилися дуже надійними і врятували не одному хлопцеві життя. Кілька бронежилетів, наколінники, п’ять кевларових касок, які ми купували за євро, демобілізовані повернули, і вони чекають на нових господарів.

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>