Головними будівничими церкви у Фалемичах стали мешканці села

Фото 3Людина, яка вперше завітає до Фалемичів, побачить довгу зелену вулицю, гарні заквітчані оселі, сільський цвинтар, а ось церква не відразу впадає у вічі. Мимоволі виникає питання: чи має село свій храм, бо, як кажуть мудрі люди, село без школи і без церкви вмирає.
У Фалемичах церква має свою історію. В далекому минулому тут діяла уніатська церква. Згодом постала православна, але під час ІІ Світової війни вона була зруйнована. За часів войовничого атеїзму, під чорними знаменами якого закривалися і руйнувалися церкви, про відбудову нового храму у Фалемичах годі було й думати. Люди відвідували церкви у Зимному, Сельці та інших сусідніх селах. Вітер незалежності приніс позитивні зміни, і на місці знищеної лихоліттям церкви селяни задумали звести нову. Це було в 1994 році. Коли копали землю під фундамент, знаходили рештки людей. Хто були ці люди? Можливо, загиблі в минулі епохи, можливо, ченці та священики, які молилися за спокій православного світу. Але сумніву немає в тому, що ці люди якимось чином служили Богу і Церкві. Новий храм, який звели на північній окраїні села, успадкував ім’я свого попередника – Свято-Покровський. У 2011 році він був освячений.
Екскурсоводом кореспондента «Міста вечірнього» стала касир церкви, щира православна християнка Надія Павлюк. Ця жінка родом із Шистова, та вже багато років мешкає у Фалемичах, всією душею вболіває за рідну церкву, за духовний стан усіх прихожан. У вірі та в молитві до Бога виростила і сина, який виконує обов’язки церковного старости.
-Наш народ завжди мріяв мати свою національну церкву, – каже пані Надія. – І ми зовсім не відросток від християнського дерева, як про нас кажуть недруги. Україна завжди мала власну церкву. І я вірю, що Бог допоможе нам відродити єдину українську церкву. Хай ми не дочекаємося. Дочекаються наші діти та онуки.
Зведення церкви зайняло багато часу і потребувало чимало коштів. На допомогу прийшли люди, яких в селі називають жертводавцями. Із вдячністю згадують прихожани вже спочилого Юрія Грабовича, який свого часу очолював ковбасний цех фалемицького радгоспу, відомого сільськогосподарського підприємця Валерія Діброву, зимніського сільського голову В’ячеслава Католика. Та все ж головними будівничими храму стали мешканці села. Їхні кошти за паї, за реалізацію сільськогосподарських продуктів стали основними. Люди настільки раділи новій церкві, що навіть не чекали завершення її будівництва, а вже відбувалися обряди вінчання, хрестин тощо. Нині у Свято-Покровському храмі здійснює службу отець Миколай Гнідець, який проживає в Рогожанах і вже 15 років служить в церкві села Фалемичі. Отець Миколай долучився до розмови у телефонному режимі.
Фото 1-У церкві від часу її будівництва служили священики Євген Рябець, Віталій Худий, Василь Мандрик, Ігор Бігун. Та осередком і опорою духовного життя були самі прихожани, які щиро вболівали за свою церкву і турбувалися про неї. Я їм дуже вдячний за це, а також тим людям, які підтримали церкву фінансово. Звичайно, ще залишається ряд проблем. У планах – обгородження церкви, і ми сподіваємось на допомогу Зимнівської сільської ради. Надіємось, що нас почують.
Разом з Надією Олексіївною заходимо під склепіння церкви. Заворожує позолота іконостаса, ікон, царських воріт, а ще більше – дивовижні вишиті візерунки на хоругвах та рушниках. Це мистецтво як місцевих майстринь, так і тих, хто свого часу відвідував фалемицьку церкву. Свої вишивки офірували церкві родини Поліщуків, Войтюків, Лариса Павлюк, Раїса Книш, Ірина Федорів, Оксана Клапюк. Є в церкві й ікони, пожертвувані прихожанами в день пам’ятних сімейних дат. Так того дня, коли в перший клас ішла донечка, ікону церкві подарувала Зоряна Пастощук. Ще одну – родина Юрчуків. Щоразу, коли правиться служба, поспішають до храму учасниці церковного хору Катерина Доманська, яка проживає в Зимному, Олена Юрчук, Галина Белєнчук, Світлана Смоляр. Жінок всього чотири, але їхні голоси під склепінням церкви здаються ангельськими.
Залишаючи храм, на мить завмираємо на порозі. Дивна тиша стоїть над землею. Мріють вдалині плакучі верби. Ніжно тріпотять листям берези. Зітхають тополі. І здається, що Божа благодать зійшла на добру і людяну землю.
Антоніна Булавіна, с. Фалемичі, Володимир-Волинський район

Напишіть відгук

Увійти за допомогою:

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>